Кривава неділя 9 січня 1905 року


Підручник з Історії України. 9 клас. Власов — Нова програма

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Визначте, у чому причини незадоволення пролетаріату та селянства, що призводило до масових протестів, про які йдеться у джерелі. 2. Висловіть припущення, якими були очікування цих двох найчисленніших груп населення в боротьбі за свої права 1905 р.

Зі спогадів Є. Чикаленка: «Під осінь 1905 року настали часи бурхливого, ураганного життя… Грандіозна всеросійська залізнично-поштово-телеграфна забастовка, змова, якої ніколи доти і після неї світ не бачив, надзвичайно схвилювала всіх. Де ж таки: величезна просторами держава лежала, як паралізована істота; ні один нерв не функціонував, не міг передати від центру на периферії жодного наказу, жодної звістки, і центр не знав, що діється на периферіях; а провінція не знала, чи є ще той центр, чи вже, може, бурхлива хвиля революції змела його й занесла в безвість. Ні листів, ні телеграм, ні газет нема, тільки якісь суперечні чутки, яких не можна провірити, бо ніхто не міг нікуди проїхати по залізниці.


реляканий цар уже хотів був тікати з родиною пароплавом за кордон, але придворні умовили його лишитися і піти на поступки громадянству в надії його заспокоїти. Він знов покликав до влади звільненого, ненависного йому графа Вітте і доручив йому скласти проект конституції, яку сам ще недавно перед земськими делегатами назвав безглуздими мріями, а тепер оповістив її маніфестом 17 жовтня».

1. Які події 1905 р. засвідчили розгортання революції в Україні

Події в столиці Російської імперії — Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя — мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Висвітлення подій Кривавої неділі на сторінці французької газети Le Petit Parisien («Маленький парижанин»). 1905

Події в столиці спричинили хвилю обурення і протестів по всій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків, які охопили й українські міста — Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, Миколаїв.


У січні-березні 1905 р. страйками в Україні було охоплено 320 заводів, фабрик, майстерень. У губерніях Східної України страйкувало майже 170 тис. осіб, загалом кількість страйкарів в імперії сягнула 810 тис. До протестів долучилося й селянство. За перші три місяці 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційний рух перекинувся і в армію.

У червні в одеському порту почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», більшість команди якого становили українці. Серед керівників повстання були матроси Григорій Вакуленчук та Панас Матюшенко, а серед офіцерів єдиним, хто приєднався до повстання, став член РУП Олександр Коваленко. Незабаром «Потьомкін» знявся з якоря і вийшов у відкрите море, а згодом пристав до берега в румунському порту Констанца. Більшість потьомкінців залишилися в Румунії на становищі політичних емігрантів.

Незважаючи на невдачу, повстання на панцернику «Потьомкін» мало непроминальне значення. Це був перший масовий виступ у збройних силах, перший випадок переходу військової частини на бік революції,

У жовтні розпочався всеросійський політичний страйк. Під гаслами «Геть царський уряд!» по всій Росії згуртувалося понад 2 млн осіб, в Україні страйкувало більш як 120 тис. робітників. Із жовтня 1905 р. активізувалися протести селян. Страйкарі висували такі вимоги: скликати Установчі збори й проголосити Росію демократичною республікою з наданням політичних прав і свобод усім громадянам.


Наляканий розмахом революційних подій, цар Микола II 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, у якому проголосив скликання Державної думи із законодавчими правами та забезпечення виборів у Думу всім верствам населення, обіцяв дарувати народу громадянські свободи: совісті, слова, зібрань, створення організацій, недоторканності особи. Маніфест відкривав перспективи для запровадження парламентаризму й політичної реорганізації країни.

Маніфест заклав умови для створення та діяльності політичних партій. У жовтні 1905 р. ліве крило російського ліберального руху створює Конституційно-демократичну партію (кадети). Вона спиралася на інтелектуальну еліту Росії. Ще однією впливовою партією ліберального напрямку став «Союз 17 октября» (октябристи). Ця партія об’єднувала російських лібералів, що обстоювали праві ідеї, тож у політичному спектрі октябристи опинилися між кадетами і націоналістами. Тоді ж розпочався процес створення «Союзу російського народу» — російської монархічної та націоналістичної організації, яка обстоювала принципи «єдиної і неподільної» Росії, збереження самодержавства, заперечуючи демократичні та революційні рухи й прагнення народів до національно-культурного розвитку. Представники «Союзу» відкрито пропагували антисемітизм, закликаючи вигнати євреїв за межі Російської імперії. Вони мали підтримку царської адміністрації і працювали у тісному контакті з таємною поліцією — «охранкою», що забезпечувала існування бойових «дружин» «Союзу» — т. зв. чорних сотень. Саме тому членів цієї організації називають чорносотенцями.


Словник

Парламентаризм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влади за привілейованого становища парламенту.

Антисемітизм — неприязнь, ворожість до євреїв і осіб єврейського походження; переслідування й дискримінація євреїв.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Оратор закликає до страйку робітників Олександрійського металургійного заводу в Катеринославі. Жовтень 1905 р.

Проаналізуйте таблицю «Події 1905 р. в Україні». Складіть по 3-4 запитання про революційні події 1905 р., які стосувалися б: 1) робітничих страйків і селянських повстань; 2) виступів у війську та на флоті.


12 січня 1905 р.

Страйк на двох найбільших заводах Києва — Південноросійському машинобудівному та заводі Гретера і Криванека. Приклад киян наслідували робітники Катеринослава, Одеси, Харкова, Миколаєва

Червень 1905 р.

Повстання матросів на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський»

Жовтень 1905 р.

Всеросійський політичний страйк — апогей революційних виступів літа й осені

Листопад 1905 р.

Повстання на крейсері «Очаків» на чолі з лейтенантом П. Шмідтом у Севастополі

Листопад 1905 р.

Повстання саперів київського гарнізону на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським

Грудень 1905 р.

Один із найбільших селянських виступів у с. Великі Сорочинці на Полтавщині

2. У чому виявилося піднесення національного руху 1905-1907 рр.

Пом’якшення внутрішньополітичного режиму імперії зумовило пожвавлення політичного життя. Більш активним став й український національний рух.

Під тиском української громадськості Комітет міністрів 31 січня 1905 р. подав до Імператорської Російської академії наук запит про можливість скасування урядових указів 1863 та 1876 рр. У березні академія надіслала урядові доповідь, у якій обґрунтовано, що українська мова є окремою слов’янською мовою, на підставі чого рекомендовано скасувати антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 рр.


оте сучасники тих подій зазначали, що питання скасування Емського указу «потонуло» в бурхливих хвилях революції: «Емський указ потонув, бо формально ніхто його не відміняв; обидві сторони — українське громадянство й російський уряд — з вибухом революції признали його мовчки неіснуючим».

Національно налаштовані студенти вимагали запровадження українознавчих курсів в університетах. У 1907 р. у Харківському університеті Микола Сумцов почав читати лекції українською мовою з української народної словесності, в Одеському — Олександр Грушевський з історії України. У Київському університеті було дозволено викладати курс української літератури. Щоправда, тривало це недовго.

Революція 1905-1907 рр. дала можливість М. Грушевському повернутися з Галичини в підросійську Україну й перенести звідти деякі з інституцій, що опікувалися розвитком української науки і культури. Він, зокрема, виступив ініціатором переведення до Києва «Літературно-наукового вісника», за його сприяння в Києві було створено Українське наукове товариство (1907), яке, незважаючи на труднощі, видавало «Записки УНТ».

Українською мовою почав виходити найстаріший на той час в Україні, заснований з ініціативи Київської громади, історичний журнал «Київська старина» (1882-1906) під назвою «Україна» (1907).


Від кінця 1905 р. з’явились українські періодичні видання. Першою українськомовною газетою стало видання братів Шеметів у Лубнах (на Полтавщині)

«Хлібороб». Незабаром у найбільших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходило вже 18 українських газет і журналів. Проте лише щоденна українськомовна газета «Громадська думка» (згодом — «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити до 1914 р. Перший номер цієї газети побачив світ 1 січня 1906 р. (він був вилучений поліцією). Після чергового жандармського обшуку «Громадську думку» у серпні 1906 р. закрили. Незабаром видання часопису було відновлено під новою назвою «Рада». Видавцем обох газет, як ви вже знаєте, був Є. Чикаленко.

За галицьким прикладом в українських містах і містечках створювали «Просвіти». Вони, зокрема, почали діяти в Катеринославі, Одесі, Кам’янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві, Житомирі, Мелітополі.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Газета «Хлібороб». 1905

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Редакція газети «Рада». У центрі — Є. Чикаленко


У роботі «Просвіт» активну участь брали відомі діячі культури — Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства засновували бібліотеки й читальні, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, організовували лекції, літературні та музичні вечори, ставили вистави тощо.

Унаслідок революції було легалізовано національні партії, що сприяло пожвавленню їхньої діяльності.

Початок революції ознаменувався зростанням активності РУП, її участю у страйках селян та сільськогосподарських робітників, які відбувалися навесні та влітку 1905 р. у Київській губернії. 1905 р. був найбільш результативним у розгортанні партією агітаційно-пропагандистської роботи — було опубліковано, зокрема, 68 відозв загальним накладом майже 90 тис. примірників.

РУП-УСДРП бойкотували вибори до І Думи. Під час виборчої кампанії до II Державної думи УСДРП активно організовувала мітинги й масові зібрання. На кінець революції чисельність УСДРП становила близько 3 тис. членів. Проте в 1907 р. через арешти членів УСДРП її діяльність було згорнуто.

Конкурентом УСДРП в організації селянських виступів була «Спілка». У 1905 р. ця партія увійшла до складу РСДРП. Найбільший успіх «Спілка» мала під час виборів до II і III Державних дум, коли здобула значну кількість депутатських мандатів.

Сучасні українські мовознавці однією з важливих умов утвердження повнофункціональності мови вважають сприятливе економічне підґрунтя. Скориставшись свідченнями з джерела, поясніть, чому цього підґрунтя була позбавлена українська мова попри розширення сфер її використання. Доведіть на прикладі мовного питання, що поступки царизму внаслідок революції 1905-1907 рр. були лише імітацією реформ і лібералізації.


Є. Чикаленко про явища тих часів писав у своїх «Спогадах»: «Коли настала конституція, то громади Демократично-радикальної партії енергійно взялися коло заснування «Просвіт», які закладалися не тільки по великих містах, а й по містечках та великих селах. А коли вийшли «Тимчасові правила» про пресу, громади Демократично-радикальної партії почали видавати українські тижневі газети, які, правда, виникали й щезали, як бульки на воді, то за браком передплатників, коштів, то почасти й за відсутністю літературних сил, а найбільше — через утиски уряду. Адже уряд, не забороняючи видавати українські газети, заборонив їх передплачувати. Досить було показати начальству бандероль, по якій одержував урядовець українську газету, щоб той позбувся посади.

Піп на селі боявся передплачувати, щоб на нього не доніс дяк, учитель народний боявся попа, навіть лікарів земських подекуди позбавляли посад за передплату української газети; а в селянина просто з рук видирали її, наказуючи, щоб не смів читати таких газет; навіть начальникам пошт таємно наказано було не приймати від селян грошей, адресованих на українські газети. Деякі селяни та народні вчителі приїздили раз чи двічі на місяць до редакції, забирали з собою газету і вдома, позатулявши вікна, читали її, наче нелегальне видання.


Тільки незалежні від уряду люди вільних професій, як адвокати, лікарі, комерсанти — і то у великому місті, могли безборонно передплачувати українську пресу, бо там адміністрація не так могла це завважити, і таки там не можна було вживати брутальних способів заборони. А державні урядовці, навіть високого рангу, не могли передплачувати вільно українських газет».

3. Якою була діяльність українських парламентських громад у І та II Державних думах

Згідно з новим виборчим законом наприкінці лютого — на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Щоправда, найбільш радикальні політичні сили або бойкотували вибори, або були усунуті від участі в них через арешти й заслання найактивніших членів. Серед партій, які відмовилися від участі у виборах, була й РУП-УСДРП. УДРП, яка щойно постала, не мала хоч трохи помітного політичного впливу й виступала у блоці з російськими партіями, насамперед кадетами. Такі виборчі блоки було створено в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові.

Від 9 українських губерній було обрано 102 депутати. Частина з них об’єдналася в українську парламентську громаду. Загалом громада об’єднувала 44 члени, її головою було обрано адвоката з Чернігова Іллю Пірата. Друкованим органом громади став журнал «Український вісник», який виходив за участі М. Грушевського. Українські депутати готували законопроекти про надання Україні автономії, впровадження української мови в школах. Та через передчасний розпуск Думи (вона працювала лише 72 дні) жодне з питань не було винесене навіть на обговорення.

Вибори до складу II Державної думи відбувалися у січні—лютому 1907 р. Цього разу у виборах узяли участь усі радикальні партії, у тому числі й українські. Українські депутати знову утворили українську думську громаду, яка складалася з 47 осіб. Вона ввійшла до фракції трудовиків, назвала себе Українською трудовою громадою і мала добиватися перетворення Росії на «правову й демократичну державу», забезпечення українцям права на автономію. Свою діяльність українські депутати висвітлювали на сторінках газети «Рідна справа — Думські вісті».

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Ілля Шраг (1847-1919)

«Маючи всі зовнішні дані для публічних виступів — талант промовця, чарівний баритон, імпозантну постать, він з великим успіхом виступає на захист різних українських справ, переважно в земстві, в міській Думі, на різних з’їздах… Обраний у 1-шу Державну думу од Чернігівщини, І. Шраг бере найактивнішу участь в організації тут українських елементів і стає на чолі української фракції в Думі як голова фракції…» (О. Лотоцький)

Проте й ця Дума була недовговічною: 3 червня 1907 р. цар Микола II ухвалив маніфест «Про розпуск II Державної думи». Ця подія увійшла в історію під назвою «Третьочервневий переворот», адже розпуск II Державної думи означав остаточну поразку революції.

Згідно з новим законом про вибори до III Думи близько 80 % населення позбавлялося виборчих прав, натомість істотні переваги отримали поміщики та велика буржуазія. Унаслідок цього в III і IV Державних думах не було утворено української громади. Проте «українське питання» обговорювалося в стінах парламенту. Зокрема, у III Думі за підписом 37 депутатів готувався законопроект (т. зв. проект 37-ми) «Про мову навчання в початкових школах місцевостей з українською людністю», розроблений депутатами-українцями І та II Дум. Але цей проект було відхилено, як і інший проект про запровадження в Україні судочинства українською мовою. У IV Думу також було внесено законопроект про навчання рідною мовою в українських школах. Проте результат був так само негативний.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Про які особливості виборчого процесу 1906-1907 рр. свідчить карикатура, опублікована в сатиричному журналі «Шершень»?

1. Які законопроекти ініціювала українська фракція в І та II Державних думах? 2. Яке значення для національного руху мала діяльність українських фракцій у Думах?

Є. Чикаленко згадував у «Спогадах»: «Голосну діяльність українців у Державній думі теж треба віднести до діяльності Демократично-радикальної партії… Сам факт існування української фракції в Думі мав величезне значення: він показав світові, що «русскій народ» не моноліт, а існує і український народ, який домагається своїх прав на існування, на самостійне культурне життя. А для нас цей факт мав величезне агітаційне значення, як серед обмосковленої інтелігенції, так і серед несвідомого селянства, бо всім показав, що українці вважають себе окремою нацією.

За прикладом Першої думи вже легше було організувати українську фракцію і в Другій думі, хоч жодний член Демократично-радикальної партії не потрапив у посли Другої думи.

Українська думська громада… виробила законопроекти — про автономію України, про мову в школі, у суді, церкві і т. ін., які мала внести в Думу. Водночас до внесеного в Думу законопроекту про народну освіту українська фракція зробила поправки, домагаючись заснування курсів української мови, літератури та історії для народних учителів; заведення української мови як предмета навчання по вчительських семінаріях; заснування в Київськім, Харківськім та Одеськім університетах кафедр української мови, літератури та історії.

Але, на жаль, і ця Дума проіснувала тільки три з половиною місяця…»

У своїх спогадах «Сторінки минулого» О. Лотоцький згадував: «Існування української фракції в перших двох російських парламентах мало велике значення для пропаганди української ідеї. Справу українську ставилося в промовах депутатів широко, і ціла Росія та й заграниця прислухалися до їх слів. Особливо живий відгук викликала фракція в Україні. Звідти виборці засипали її членів привітаннями, наказами та побажаннями, щоб старалися про скасування національних обмежень та про заведення автономії, про націоналізацію школи та установ адміністративних і судових, а найбільше про раціональне вирішення земельноїсправи».

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Особистість

Михайло Грушевський (1866-1934)

Український історик, організатор української науки, громадсько-політичний діяч. Активна діяльність у Київській громаді не перешкодила йому навчатися в університеті й одночасно провадити наукову роботу на кафедрі професора В. Антоновича. У 28-річному віці він очолив кафедру історії у Львівському університеті (1894-1914). Перебуваючи в Австро-Угорщині, Грушевський продовжував громадсько-політичну діяльність і плідно працював над багатотомною «Історією України-Руси». Голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1897-1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства у Києві (з 1908 р.).

Кривава неділя 9 січня 1905 року

М. Грушевський серед близьких і друзів

Сидять: Марія Грушевська з донькою Катериною, Стефанія Левицька, Михайло Грушевський; стоять: Іван Труш, Северин Данилович та Іван Франко. Львів. 1901

Прочитайте фрагменти історичного джерела. 1. Чому сучасники називали М. Грушевського «символом всеукраїнського єднання»? 2. Завдяки яким особистим якостям М. Грушевський став одним з лідерів українського національного руху та організатором української науки? 3. На які риси характеру М. Грушевського звертали увагу сучасники? Що в його особистості вразило вас?

Д. Дорошенко у своїх спогадах розповідав: «Приїзд Грушевського мав велике значення. На той час проф. Грушевський уважався всіма нами за провідника українського національного руху в Росії. Його великі наукові й громадські заслуги, його надзвичайний організаційний талант створи ли йому великий авторитет і глибоку пошану. Він був у наших очах символом всеукраїнського єднання, його слово було для нас за тих часів законом. Він був саме в розквіті своїх сил, повний енергії й широких планів. З прибуттям Грушевського до Петербурга всі підпорядкувалися йому без застережень, і він став ідейним провідником як редакції «Українського вісника» так і Української парламентарної громади. Організаційний хист Грушевського виявився в повнім блиску. Він об’єднав навколо «Українського вісника» цілий гурт нових визначних сил і всій роботі редакції надав більш систематичного й широкого характеру…»

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Михайло Грушевський у колі рідних. Поруч з ним дружина, брат і сестра. Сидять племінники, дочка Катерина та мати. 1907

І. Франко писав у 1911 р.: «…Крім наукової і публіцистичної праці [Грушевський] змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце. Він не тільки авторитетний історик та університетський професор, але також редактор та співробітник численних наукових та літературних видань, голова різних товариств та комісій, і в тих товариських організаціях невтомний ініціатор та дуже тямучий диспутант. Сума духової праці, яку вкладає в своє життя сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кожного, особливо такого, що мав нагоду пізнати його ближче… Грушевський зовсім не тип ученого на зразок німецьких професорів, який знає тільки свою спеціальність і поза нею лише мінімум людського життя; навпаки, проф. Грушевський знаменитий організатор, і агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запалу та того, що росіяни називають «увлечение»».

О. Лотоцький згадував: «Вставав він рано і зараз сідав за працю — за писання, бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, — отже, тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів він, працюючи, перед бюрком. До сніданку — десь о годині 9-й — на бюрку вже лежала купка списаних листочків — здебільшого стаття, про яку він умовився напередодні з тим чи іншим органом преси або науковим видавництвом. Затим телефони, чи хтось до нього, чи він кудись. Поміж численними зустрічами встигав побувати в бібліотеці, використати книгу, якої не міг знайти в іншому місті, списати чи скоригувати якийсь архівальний документ до біжучої праці. Використати його самого можна було хіба за сніданком та обідом або вже увечері, по зборах у нас чи коли повертався з якихось зборів, тоді, поза діловими оповіданнями про наслідки свого рухливого дня, розсипав іскри добродушного чи їдкого гумору».

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: діяльність II Державної думи; об’єднання Української демократичної партії з Українською радикальною партією в Українську радикально-демократичну партію; створення Революційної української партії (РУП).

2. Визначте, які з названих подій відбулися в 1905 р. в Україні.

1. Повстання моряків 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. 2. Збройний виступ саперів на чолі з Б. Жаданівським. 3. Перша велика (10 тис. учасників) політична демонстрація робітників. 4. Повстання на панцернику «Потьомкін», організаторами якого були Г. Вакуленчук та П. Матюшенко. 5. Виступ селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. 6. Утворення

Революційної української партії. 7. Збройне повстання робітників у Горлівці, Єнакієвому, Луганську. 8. Відзначення 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. 9. Кривава неділя.

3. Заповніть пропуски й усно відновіть текст.

Вибори до І Державної думи відбулися ____. Щоправда, радикальні політичні сили ____. У І Державну думу від 9 українських губерній було обрано ____. 44 депутати об’єдналися в ____. Головою було обрано _____. Друкованим органом став журнал ____. Українські депутати підготували ____. Вибори до складу II Державної думи відбувалися у ____. Цього разу у виборах взяли участь усі радикальні партії, зокрема й українські. Українські депутати знов утворили ____, яка складалася з ____. Вона ввійшла до фракції ____ й назвала себе ____. Вона мала добиватися ____. Проте й ця дума виявилася недовговічною: її розпуск відбувся ____.

4. Наведіть факти, які свідчать про піднесення національної о руху в 1905-1907 рр. в Україні відповідно до плану:

1. Поява масових українських періодичних видань. 2. Діяльність «Просвіт». 3. Активізація діяльності політичних партій.

5. Які організації, що виникли в Наддніпрянській Україні в 1905-1907 рр., характеризує діяч українського національного руху Микола Аркас? Порівняйте їхню діяльність із подібними організаціями в Західній Україні другої половини 19 ст. Наскільки виправдовує себе порівняння цих організацій з церковними братствами кінця 16-17 ст.?

«Вони по своїх статутах (уставах) мають ширити самосвідомість серед українського люду, нести освіту в народ по найдальших кутках, де живе він, а для того – видавати і ширити дешеві, корисні для людей книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання й таке інше. Товариства ці повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика».

6. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?

 «На обов’язок уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі: 1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. 2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі, в міру можливості, відповідно до стислості терміну, що залишається до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши за цим подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку…» «Газета буде… давати щоденний огляд політичного, громадського, економічного і літературного життя на Україні, в Росії та по чужих землях; поезії та оповідання, наукові фейлетони. “Громадська думка” буде стояти за рівне усім право і справжню волю особи, слова, друку, віри, зборів і спілок; оборонятиме право українського народу на своє національно-політичне життя і через те вимагатиме автономії України…» «Партійне життя наше в Києві зовсім завмерло, бо частина членів Української демократичнорадикальної партії впірнула цілковито в легальну культурно-просвітню працю в “Просвіті”, в організацію народного університету, а друга – у працю в першій українській щоденній газеті “Громадська думка”, в місячнику “Нова Громада” та в журналі “Україна”, у який переіменувалася “Київська старина” після відсвяткування свого 25-річного ювілею» (Є. Чикаленко).

7. Чи вважаєте ви слушним висновок українського історика? Відповідь обгрунтуйте. «Думське законодавство не дало нічого українському життю» (М. Грушевський).

Источник: history.vn.ua

9 січня 1905 в Петербурзі відбулася багатотисячна хода робітників до Зимового палацу, що закінчилося трагічно. У центрі драми виявився уродженець Полтавської губернії священик Г.А. Гапон (1870 — 1906) організувавши й очоливши в 1904 цілком легальну громадську організацію «Збори російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга».Гапон пристрасно таврував хижаків-хазяїв, малював проникливі картини суспільної несправедливості, що викликало живий відгук у слухачів. «Батюшка» швидко уславився вболівальникам за «народну справу».

 Важко точно встановити, коли саме виникла ідея йти до царя і просити у нього «правди і захисту», але вже в грудні 1904 вона широко обговорювалася на зборах. На початку січня 1905 на найбільшому підприємстві Петербурга — Путіловському заводі — спалахнув страйк, викликаний звільненням кількох робітників. Страйк почав швидко поширюватися і до нього стали приєднуватися робітники інших підприємств і районів. Робітники майже одноголосно прийняли рішення йти до царя з петицією. Проте з повним переліком самих вимог вони ознайомлені не були; ці вимоги були складені невеликою «групою уповноважених» під головуванням Гапона. Робочі лише знали, що йдуть до царя просити «допомоги трудовому люду». Тим часом поряд з економічними пунктами в петицію було внесено цілий ряд політичних вимог — скликання «народного представництва», повна політична свобода, «передача землі народу» та ін — зачіпала основи державного устрою і носила відверто провокаційний характер.

Провокація 9 січня 1905 в повній мірі вдалася. 

Самого Миколи II в ці дні в Петербурзі не було. 8 січня ухвалили рішення ввести в столицю великі контингенти військ і блокувати центр міста. Але тисячі чоловік все-таки прорвалися до Зимового палацу. Була відкрита стрілянина і були численні жертви. Під час подій 9 січня було вбито 96 і поранено 333 людини. Вороги ж трону і династії у багато разів завищили кількість загиблих і говорили про «тисячі вбитих».

 У вересні-жовтні 1905 Росію охопив майже загальний політичний страйк. Події почалися 19 вересня в Москві, коли друкарі оголосили страйк, висунувши економічні вимоги. Страйки стали оголошуватися в інших містах, а вимоги стали носити політичний характер. 

 Імператор дуже серйозно ставився до доводів і аргументів С.Ю. Вітте,що казав про необхідність реформ і 13 жовтня призначив його головою Ради міністрів.17 жовтня 1905 самодержець підписав маніфест «Про удосконалення державного порядку». Він містив обіцянки «дарувати народу непорушні основи громадянських свобод»: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зібрань, спілок; залучити до виборів у Державну думу всі верстви населення; визнати Думу законодавчим органом.

 Жовтневий маніфест, як і припускав С.Ю. Вітте, вніс певне замішання в ряди опозиції, помірно-ліберальні представники якої прийшли до висновку, що боротьба з владою виграна. 

Маніфест 17 жовтня не погасив революційної пожежі, яка досягла найвищого розмаху в листопаді-грудні 1905. Страйки, мітинги, маніфестації, погроми садиб, терористичні напади на посадових осіб, повстання в армії і на флоті в ці перші тижні «весни свободи» лише множилися. В середині грудня дійшло до збройного повстання в Москві. 

 Влада зробила неймовірні поступки, а результат вийшов зворотний очікуваному. Найбільш криваві події розгорнулися в середині грудня 1905 в Москві, де протягом декількох днів йшли справжні вуличні бої між лівими і військами.

 Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною. Вона завдала удар по самодержавству.

У селі встановилися відносини, більш супутні умов капіталістичного розвитку. Проте в головному аграрне питання так і не було вирішено: селяни не отримали землі.

 Частина трудящих отримала виборчі права. Пролетаріат отримав можливість утворювати профспілки, за участь у страйках робочі більше не несли кримінальної відповідальності. Робочий день у багатьох випадках скоротився до 9-10 годин, а в деяких навіть до 8 годин.ї 4,3 мільйона страйкарів домоглися підвищення зарплати на 12 — 14%.

 

Источник: StudFiles.net

Ход событий

Хронология событий января 1905 года:

  • 3 января – мятеж на Путиловском заводе в ответ на увольнение работников. Во главе мятежа – поп Гапон, председатель Собрания.
  • 4-5 января – разрастание мятежа по другим заводам и фабрикам. Вовлечено более 150 тысяч человек. Остановлена работа практически всех заводов и фабрик.
  • 6 января – существенных событий не было, поскольку отмечался праздник «Крещение».
  • 7 января – мятежом охвачено 382 предприятия Петербурга, поэтому события можно было назвать всеобщими. В этот же день Гапон озвучивает идею массового шествия к царю, чтобы передать требования.
  • 8 января – Гапон передает копию Обращения к царю министру юстиции – Н.В. Муравьеву. Правительство с утра стягивает армию в город и перекрывает центр, поскольку очевиден революционный характер требований.
  • 9 января – массовое шестое колоннами к Зимнему дворцу. Расстрел демонстрации правительственными войсками.

Хронология кровавого воскресенья позволяет сделать парадоксальный вывод – события были провокацией, причем обоюдной. С одной стороны были полицейские органы России (хотели показать, что могут решить любую проблему и припугнуть народ), а с другой стороны революционные организации (им нужен был повод, чтобы стачка переросла в революцию, и можно было открыто выступать за свержение самодержавия). И эта провокация был успешной.  Были выстрелы со стороны рабочих, были выстрелы со стороны армии. В результате началась стрельба. Официальные источники говорят о 130 погибших. В действительности жертв было намного больше. Пресса, например, писала (в дальнейшем эту цифру использовал Ленин) о 4600 погибших.

Фотография армии 9 января 1905

Гапон и его роль

После начала стачек большое влияние приобрел Гапон, который руководил Собранием русских фабрично-заводских рабочих. Тем не мене говорить, что Гапон был ключевой фигурой кровавого воскресенья нельзя. Сегодня широко распространяется идея, что священник был агентом царской охранки и провокатором. Об этом говорят многие видные историки, но еще ни один из них не привел ни единого факта в доказательство этой теории. Контакты между Гапоном и царской охранкой были в 1904 году и сам Гапон этого не скрывал. Более того об этом знали и люди, входившие в Собрание. Но нет ни одного факта, что на январь 1905 года Гапон был царским агентом. Хотя после революции этим вопросом активно занимались. Если уж большевики не нашли в архивах никаких документов, связывающих Гапона со спец службами, то таковых действительно нет. А значит эта теория несостоятельна.

Гапон выдвинул идею создания петиции к царю, организации шествия, и даже сам возглавил это шествие. Но он не управлял процессом. Если бы он действительно был идейным вдохновителем массового подъема рабочих, то в прошении к царю не было бы тех революционных пунктов.

Гапон Георгий Апполонович

После событий 9 января Гапон бежал за границу. Он вернулся в Россию в 1906 году. Позже был арестован эсерами и казнен на сотрудничество с царской полицией. Случилось это 26 марта 1906 года.

Действия властей

Действующие лица:

  • Лопухин – директор департамента полиции.
  • Муравьев – министр юстиции.
  • Святополк-Мирский – министр внутренних дел. В результате сменен на Трепова.
  • Фуллон – градоначальник Петербурга. В результате  сменен на Дедюлина.
  • Мешетич, Фуллон- генералы царской армии

Что касается стрельбы, то она была неизбежным следствием вызова войск.  Ведь не для парада же их вызывали?

Мешетич, генерал, вечер 9 января 1905

До конца дня 7 января власти не рассматривали народный мятеж в качестве реальной угрозы. Вообще не предпринималось никаких шагов для наведения порядка. Но 7 января стало понятно, с какой угрозой столкнулась Россия. Утром обсуждается вопрос введения в Санкт-Петербурге военного положения. Вечером проходит собрание всех действующих лиц и принимается решение о вводе войск в город, но не вводится военное положение. На этом же заседании поднимается вопрос об аресте Гапона, но от этой идеи отказались, не желая еще больше провоцировать народ. В дальнейшем Витте писал: «а заседании было решено, чтобы рабочих манифестантов не допускать далее известных пределов, находящихся на Дворцовой площади».

К 6 часам утра 8 января в город было введен 26,5 пехотных рот (порядка 2,5 тысяч человек), которые начали располагаться с целью «не допустить». К вечеру был утвержден план расположения войск вокруг Дворцовой площади, но конкретного плана действий не было! Была только рекомендация – не допускать людей. Поэтому фактически все отводилось на откуп армейским генералам. Они и решили…

Стихийный характер шествия

Большинство учебников истории говорит, что восстание рабочих в Петрограде было стихийным: рабочие устали от произвола и увольнение 100 человек с Путиловского завода стало последней каплей, которая вынудила рабочих на активные действия.  Говорится о том, что рабочих возглавил только священник Георгий Гапон, но никакой организации в этом движении не было. Единственное чего хотели простые люди – донести до царя тяжесть своего положения.  Тут есть 2 момента, которые опровергают эту гипотезу:

  1. В требованиях рабочих больше 50% пунктов составляют требования политические, экономические и религиозные. Это  никак не связано с повседневными нуждами фабрикантов, и указывает, что за ними были люди, которые использовали недовольство людей для разжигания революции.
  2. Мятеж, который перерос в «кровавое воскресенье» случился за 5 дней. Была парализована работа всех фабрик Петербурга. В движении приняло участие более 200 тысяч человек. Разве может такое произойти стихийно и само собой?

Бои во время кровавого воскресенья

3 января 1905 года вспыхивает восстание на Путиловском заводе. В него вовлечено порядка 10 тысяч человек. 4 января бастовало уже 15 тысяч человек, а 8 января – порядка 180 тысяч человек.  Очевидно, что для остановки всей промышленности столицы и начала бунта 180 тысяч человек нужна была организация. Иначе за такой короткий сроки ничего бы не получилось.

Роль Николая 2

Николай 2 очень противоречивая фигура в русской истории. С одной стороны сегодня его оправдывают все (даже канонизировали), но с другой стороны распад Российской Империи, кровавое воскресенье, 2 революции – это прямое следствие его политики. Во все важные для России исторические моменты Никола 2 самоустранялся! Так было и с кровавым воскресеньем. 8 января1908 года уже все понимали, что в стране в столице происходят серьезные события: в стачках принимают участия более 200 тысяч человек, промышленность города остановлена, начали активничать революционные организации, принимается решение ввести армию в город и даже рассматривается вопрос о введении в Петрограде военного положения.  И в такой сложной ситуации царя 9 января 1905 года в столице не было! Историки сегодня объясняют это 2-мя причинами:

  1. Опасались покушения на императора. Допустим, но что мешало царю, который отвечает за страну, находиться в столице под усиленной охраной и руководить процессом, принимая решения? Если боялись покушения, то можно было не выходить к людям, но император просто обязан в такие моменты руководить страной и принимать ответственные решения. Равносильно, если бы при обороне Москвы в 1941 году Сталин уехал и даже не интересовался, что там происходит. Такое даже допустить невозможно! Николай 2 именно так и сделал, и его при этом еще пытаются оправдать современные либералы.
  2. Николай 2 заботился о своей семье и устранился, чтобы защитить семью. Аргумент явно высосан из пальца, но допустим. Возникает 1 вопрос – к чему все это привело? Во время февральской революции Николай 2 точно также, как и при кровавом воскресенье, устранился от принятия решений – в итоге потерял страну, и именно из-за этого его семью расстреляли. В любом случае – царь ответственен не только за семью, но и за страну (вернее, прежде всего за страну).

Николай 2 перед Генералами

События кровавого воскресенья 9 января 1905 года они наиболее четко выделяют причины, по которым распалась Российская Империя – царю было глубоко наплевать на происходящее. 8 января все знали, что будет шествие к Зимнему дворцу, все знали, что оно будет многочисленным. Готовясь к этому, вводится армия, издаются (хотя и незаметные для масс) указы, запрещающие шествия. В такой важный для страны момент, когда все понимают, что готовится серьезное событие – царя нет в столице! Можно себе такое представить, например, при Иване Грозном, Петре 1, Александре 3? Нет, конечно. Вот и вся разница. Николай 2 был «местным» человеком, который думал только о себе и семье, а не о стране, ответственность за которую он нес перед Богом.

Кто отдал приказ стрелять

Вопрос о том, кто отдал приказ стрелять во время кровавого воскресенья один из самых сложных. Достоверно и точно можно сказать только одно – Николай 2 такого приказа не отдавал, потому что никак не руководил этими событиями (о причинах говорили выше). Версия о том, что стрельба была нужна правительству также не выдерживает проверки фактами. Достаточно сказать, что 9 января со своих постов были снят Святополк-Мирский и Фуллон. Если предположить, что кровавое воскресенье было провокацией правительства, то отставки главных героев, которые знают правду, нелогичны.

Речь скорее может идти о том, что власть не ожидала такого (в том числе и провокаций), но она должна была это ожидать, особенно когда в Петербург были введены регулярные войска. Дальше армейские генералы просто действовали  в соответствии с приказом «не допускать». Они и не допускали продвижения людей.

Значение и исторические последствия

События кровавого воскресенья 9 января и расстрел мирной демонстрации рабочих  стали страшным ударом по позициям самодержавия в России. Если до 1905 года никто вслух не произносил, что России царь не нужен, а говорили максимум о созыве Учредительного собрания, как средства влияния на политику царя, то после 9 января уже открыто начались провозглашаться лозунги «Долой самодержавие!». Уже 9 и 10 января начали образовываться стихийные митинги, где главным объектом критики был Николай 2.

Второе важно последствие расстрела демонстрации – начало революции. Несмотря на стачки в Петербурге это был всего 1 город, но когда армия расстреляла рабочих – вся страна взбунтовалась и выступила против царя. И именно революция 1905-1907 годов создала тот базис, на котором строились события 1917 года. И все это из-за того, что Николай 2 в критические моменты страной не управлял.

Источники и литература:

  • История России под редакцией А.Н. Сахорова
  • История России, Островский, Уткин.
  • Начало первой русской революции. Документы и материалы. Москва, 1955.
  • Красная летопись 1922-1928.

Популярные статьи:


Список правителей России

Полтавская битва

Император Павел 1

Присоединение Украины

 

Последние добавления:

Источник: istoriarusi.ru

Кривава неділя: коротко про передісторію

В кінці 1904 року в країні почалося політичнебродіння, сталося це після поразки, яку держава зазнала у сумнозвісній російсько-японській війні. Які ж події привели до масового розстрілу робітників — трагедії, яка увійшла в історію як Кривава неділя? Коротко кажучи, все почалося з організації «Збори російських фабрично-заводських робітників».

кривава неділя коротко

Цікаво, що створення цієї організації активносприяв Департамент поліції. Це було пов'язано з тим, що влада були стурбовані ростом числа незадоволених в робочому середовищі. Основною метою «Зборів» спочатку було огорожу представників робітничого класу від впливу революційної пропаганди, організація взаємодопомоги, просвіта. Однак «Збори» належним чином не контролювалося владою, в результаті чого сталася різка зміна курсу організації. Багато в чому це було пов'язано з особистістю людини, її очолив.

Георгій Гапон

Яке відношення має Георгій Гапон дотрагічному дню, який запам'ятався як Кривава неділя? Коротко кажучи, саме цей священнослужитель став натхненником і організатором демонстрації, результат якої виявився настільки сумним. Гапон зайняв пост керівника «Зборів» в кінці 1903 року, незабаром воно виявилося в його необмеженої влади. Честолюбний священнослужитель мріяв про те, щоб його ім'я увійшло в історію, проголосив себе справжнім вождем робітничого класу.

криваве неділю 9 січня 1905 року коротко

Лідер «Зборів» заснував таємний комітет,учасники якого читали заборонену літературу, вивчали історію революційних рухів, розробляли плани боротьби за інтереси робітничого класу. Сподвижниками Гапона стало подружжя Карелін, які користувалися великим авторитетом у робітників.

«Програма п'яти», що включає конкретніполітичні та економічні вимоги членів таємного комітету, була розроблена в березні 1904 року. Саме вона послужила джерелом, звідки були взяті вимоги, які демонстранти планували викласти царю в Кривава неділя 1905 року. Коротко кажучи, досягти своєї мети їм не вдалося. В той день петиція так і не потрапила в руки Миколи Другого.

Інцидент на Путиловском заводі

Яка подія змусило робітників зважитися намасову демонстрацію в день, який відомий як Кривава неділя? Коротко розповісти про це можна так: поштовхом послугувало звільнення кількох людей, які працювали на Путиловском заводі. Всі вони були учасниками «Зборів». Поповзли чутки про те, що люди були звільнені саме через їхню приналежність до організації.

кривава неділя 1905 року коротко

Хвилювання на Путиловском заводі перекинулися і наінші підприємства, які працювали в той час в Санкт-Петербурзі. Почалися масові страйки, стали поширюватися листівки з економічними і політичними вимогами до уряду. Натхнений Гапон прийняв рішення про подачу петиції особисто самодержцю Миколі Другому. Коли текст звернення до царя був зачитаний учасникам «Зборів», число яких вже перевищувало 20 тисяч, люди виявили бажання брати участь в мітингу.

Була визначена і дата проведення ходи, яка увійшла в історію як Кривава неділя, — 9 січня 1905 року. Коротко про основні події розповідається нижче.

Кровопролиття не планувалася

Владі стало завчасно відомо пропідготовлювану демонстрації, в якій повинні були взяти участь близько 140 тисяч осіб. Імператор Микола ще 6 січня відбув з сім'єю в Царське Село. Міністр внутрішніх справ скликав термінове зібрання за день до події, яка запам'яталося як Кривава неділя 1905. Коротко кажучи, під час наради було прийнято рішення не дозволяти учасникам мітингу пройти не тільки до Двірцевій площі, а й в центр міста.

кривава неділя 1905 коротко

Варто згадати і про те, що кровопролиття спочатку не планувалося. Представники влади не сумнівалися, що натовп змусить розійтися вид збройних солдатів, однак ці очікування не виправдалися.

масові вбивства

Процесія, яка рухалася до Зимового палацу,складалася з чоловіків, жінок і дітей, які не мали при собі зброї. Багато учасників ходи тримали в руках портрети Миколи Другого, хоругви. У Невський воріт демонстрація була атакована кавалерією, потім почалася стрілянина, прозвучало п'ять пострілів.

Наступні постріли пролунали у Троїцького моста зПетербурзької і Виборзькій сторін. Кілька залпів було вироблено і у Зимового палацу, коли учасники демонстрації дісталися до Олександрівського саду. Місця подій незабаром стали усіяні тілами поранених і загиблих. Локальні сутички тривали до глибокого вечора, тільки до 23 години представникам влади вдалося розігнати демонстрантів.

наслідки

У звіті, який був представлений МиколіДругому, істотно умалялося число людей, які постраждали 9 січня. Кривава неділя, короткий зміст якого переказується в даній статті, забрав життя 130 осіб, ще 299 отримали поранення, якщо покладатися на цей звіт. Насправді число убитих і поранених перевищила чотири тисячі осіб, точна цифра залишилася таємницею.

9 січня кривава неділя короткий зміст

Георгію Гапону вдалося сховатися за кордоном,проте в березні 1906 року священнослужитель був убитий есерами. Градоначальник Фуллон, що мав безпосереднє відношення до подій Кривавої неділі, був відправлений у відставку вже 10 січня 1905 року. Позбувся своєї посади й міністра внутрішніх справ Святополк-Мірський. Зустріч імператора з робочою делегацією відбулася 20 січня, в ході неї Микола Другий висловив жаль з приводу того, що загинуло так багато людей. Однак він все ж заявив про те, що демонстранти вчинили злочин, засудив масову ходу.

висновок

Після зникнення Гапона масова страйк припинився, хвилювання стихли. Однак це виявилося лише затишшям перед бурею, незабаром держава очікували нові політичні потрясіння і жертви.

Источник: uk.luciafontaines.com

Підручник з Історії України. 9 клас. Власов — Нова програма

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Визначте, у чому причини незадоволення пролетаріату та селянства, що призводило до масових протестів, про які йдеться у джерелі. 2. Висловіть припущення, якими були очікування цих двох найчисленніших груп населення в боротьбі за свої права 1905 р.

Зі спогадів Є. Чикаленка: «Під осінь 1905 року настали часи бурхливого, ураганного життя… Грандіозна всеросійська залізнично-поштово-телеграфна забастовка, змова, якої ніколи доти і після неї світ не бачив, надзвичайно схвилювала всіх. Де ж таки: величезна просторами держава лежала, як паралізована істота; ні один нерв не функціонував, не міг передати від центру на периферії жодного наказу, жодної звістки, і центр не знав, що діється на периферіях; а провінція не знала, чи є ще той центр, чи вже, може, бурхлива хвиля революції змела його й занесла в безвість. Ні листів, ні телеграм, ні газет нема, тільки якісь суперечні чутки, яких не можна провірити, бо ніхто не міг нікуди проїхати по залізниці. Переляканий цар уже хотів був тікати з родиною пароплавом за кордон, але придворні умовили його лишитися і піти на поступки громадянству в надії його заспокоїти. Він знов покликав до влади звільненого, ненависного йому графа Вітте і доручив йому скласти проект конституції, яку сам ще недавно перед земськими делегатами назвав безглуздими мріями, а тепер оповістив її маніфестом 17 жовтня».

1. Які події 1905 р. засвідчили розгортання революції в Україні

Події в столиці Російської імперії — Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя — мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Висвітлення подій Кривавої неділі на сторінці французької газети Le Petit Parisien («Маленький парижанин»). 1905

Події в столиці спричинили хвилю обурення і протестів по всій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків, які охопили й українські міста — Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, Миколаїв.

У січні-березні 1905 р. страйками в Україні було охоплено 320 заводів, фабрик, майстерень. У губерніях Східної України страйкувало майже 170 тис. осіб, загалом кількість страйкарів в імперії сягнула 810 тис. До протестів долучилося й селянство. За перші три місяці 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційний рух перекинувся і в армію.

У червні в одеському порту почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», більшість команди якого становили українці. Серед керівників повстання були матроси Григорій Вакуленчук та Панас Матюшенко, а серед офіцерів єдиним, хто приєднався до повстання, став член РУП Олександр Коваленко. Незабаром «Потьомкін» знявся з якоря і вийшов у відкрите море, а згодом пристав до берега в румунському порту Констанца. Більшість потьомкінців залишилися в Румунії на становищі політичних емігрантів.

Незважаючи на невдачу, повстання на панцернику «Потьомкін» мало непроминальне значення. Це був перший масовий виступ у збройних силах, перший випадок переходу військової частини на бік революції,

У жовтні розпочався всеросійський політичний страйк. Під гаслами «Геть царський уряд!» по всій Росії згуртувалося понад 2 млн осіб, в Україні страйкувало більш як 120 тис. робітників. Із жовтня 1905 р. активізувалися протести селян. Страйкарі висували такі вимоги: скликати Установчі збори й проголосити Росію демократичною республікою з наданням політичних прав і свобод усім громадянам.

Наляканий розмахом революційних подій, цар Микола II 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, у якому проголосив скликання Державної думи із законодавчими правами та забезпечення виборів у Думу всім верствам населення, обіцяв дарувати народу громадянські свободи: совісті, слова, зібрань, створення організацій, недоторканності особи. Маніфест відкривав перспективи для запровадження парламентаризму й політичної реорганізації країни.

Маніфест заклав умови для створення та діяльності політичних партій. У жовтні 1905 р. ліве крило російського ліберального руху створює Конституційно-демократичну партію (кадети). Вона спиралася на інтелектуальну еліту Росії. Ще однією впливовою партією ліберального напрямку став «Союз 17 октября» (октябристи). Ця партія об’єднувала російських лібералів, що обстоювали праві ідеї, тож у політичному спектрі октябристи опинилися між кадетами і націоналістами. Тоді ж розпочався процес створення «Союзу російського народу» — російської монархічної та націоналістичної організації, яка обстоювала принципи «єдиної і неподільної» Росії, збереження самодержавства, заперечуючи демократичні та революційні рухи й прагнення народів до національно-культурного розвитку. Представники «Союзу» відкрито пропагували антисемітизм, закликаючи вигнати євреїв за межі Російської імперії. Вони мали підтримку царської адміністрації і працювали у тісному контакті з таємною поліцією — «охранкою», що забезпечувала існування бойових «дружин» «Союзу» — т. зв. чорних сотень. Саме тому членів цієї організації називають чорносотенцями.

Словник

Парламентаризм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влади за привілейованого становища парламенту.

Антисемітизм — неприязнь, ворожість до євреїв і осіб єврейського походження; переслідування й дискримінація євреїв.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Оратор закликає до страйку робітників Олександрійського металургійного заводу в Катеринославі. Жовтень 1905 р.

Проаналізуйте таблицю «Події 1905 р. в Україні». Складіть по 3-4 запитання про революційні події 1905 р., які стосувалися б: 1) робітничих страйків і селянських повстань; 2) виступів у війську та на флоті.

12 січня 1905 р.

Страйк на двох найбільших заводах Києва — Південноросійському машинобудівному та заводі Гретера і Криванека. Приклад киян наслідували робітники Катеринослава, Одеси, Харкова, Миколаєва

Червень 1905 р.

Повстання матросів на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський»

Жовтень 1905 р.

Всеросійський політичний страйк — апогей революційних виступів літа й осені

Листопад 1905 р.

Повстання на крейсері «Очаків» на чолі з лейтенантом П. Шмідтом у Севастополі

Листопад 1905 р.

Повстання саперів київського гарнізону на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським

Грудень 1905 р.

Один із найбільших селянських виступів у с. Великі Сорочинці на Полтавщині

2. У чому виявилося піднесення національного руху 1905-1907 рр.

Пом’якшення внутрішньополітичного режиму імперії зумовило пожвавлення політичного життя. Більш активним став й український національний рух.

Під тиском української громадськості Комітет міністрів 31 січня 1905 р. подав до Імператорської Російської академії наук запит про можливість скасування урядових указів 1863 та 1876 рр. У березні академія надіслала урядові доповідь, у якій обґрунтовано, що українська мова є окремою слов’янською мовою, на підставі чого рекомендовано скасувати антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 рр. Проте сучасники тих подій зазначали, що питання скасування Емського указу «потонуло» в бурхливих хвилях революції: «Емський указ потонув, бо формально ніхто його не відміняв; обидві сторони — українське громадянство й російський уряд — з вибухом революції признали його мовчки неіснуючим».

Національно налаштовані студенти вимагали запровадження українознавчих курсів в університетах. У 1907 р. у Харківському університеті Микола Сумцов почав читати лекції українською мовою з української народної словесності, в Одеському — Олександр Грушевський з історії України. У Київському університеті було дозволено викладати курс української літератури. Щоправда, тривало це недовго.

Революція 1905-1907 рр. дала можливість М. Грушевському повернутися з Галичини в підросійську Україну й перенести звідти деякі з інституцій, що опікувалися розвитком української науки і культури. Він, зокрема, виступив ініціатором переведення до Києва «Літературно-наукового вісника», за його сприяння в Києві було створено Українське наукове товариство (1907), яке, незважаючи на труднощі, видавало «Записки УНТ».

Українською мовою почав виходити найстаріший на той час в Україні, заснований з ініціативи Київської громади, історичний журнал «Київська старина» (1882-1906) під назвою «Україна» (1907).

Від кінця 1905 р. з’явились українські періодичні видання. Першою українськомовною газетою стало видання братів Шеметів у Лубнах (на Полтавщині)

«Хлібороб». Незабаром у найбільших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходило вже 18 українських газет і журналів. Проте лише щоденна українськомовна газета «Громадська думка» (згодом — «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити до 1914 р. Перший номер цієї газети побачив світ 1 січня 1906 р. (він був вилучений поліцією). Після чергового жандармського обшуку «Громадську думку» у серпні 1906 р. закрили. Незабаром видання часопису було відновлено під новою назвою «Рада». Видавцем обох газет, як ви вже знаєте, був Є. Чикаленко.

За галицьким прикладом в українських містах і містечках створювали «Просвіти». Вони, зокрема, почали діяти в Катеринославі, Одесі, Кам’янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві, Житомирі, Мелітополі.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Газета «Хлібороб». 1905

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Редакція газети «Рада». У центрі — Є. Чикаленко

У роботі «Просвіт» активну участь брали відомі діячі культури — Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства засновували бібліотеки й читальні, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, організовували лекції, літературні та музичні вечори, ставили вистави тощо.

Унаслідок революції було легалізовано національні партії, що сприяло пожвавленню їхньої діяльності.

Початок революції ознаменувався зростанням активності РУП, її участю у страйках селян та сільськогосподарських робітників, які відбувалися навесні та влітку 1905 р. у Київській губернії. 1905 р. був найбільш результативним у розгортанні партією агітаційно-пропагандистської роботи — було опубліковано, зокрема, 68 відозв загальним накладом майже 90 тис. примірників.

РУП-УСДРП бойкотували вибори до І Думи. Під час виборчої кампанії до II Державної думи УСДРП активно організовувала мітинги й масові зібрання. На кінець революції чисельність УСДРП становила близько 3 тис. членів. Проте в 1907 р. через арешти членів УСДРП її діяльність було згорнуто.

Конкурентом УСДРП в організації селянських виступів була «Спілка». У 1905 р. ця партія увійшла до складу РСДРП. Найбільший успіх «Спілка» мала під час виборів до II і III Державних дум, коли здобула значну кількість депутатських мандатів.

Сучасні українські мовознавці однією з важливих умов утвердження повнофункціональності мови вважають сприятливе економічне підґрунтя. Скориставшись свідченнями з джерела, поясніть, чому цього підґрунтя була позбавлена українська мова попри розширення сфер її використання. Доведіть на прикладі мовного питання, що поступки царизму внаслідок революції 1905-1907 рр. були лише імітацією реформ і лібералізації.

Є. Чикаленко про явища тих часів писав у своїх «Спогадах»: «Коли настала конституція, то громади Демократично-радикальної партії енергійно взялися коло заснування «Просвіт», які закладалися не тільки по великих містах, а й по містечках та великих селах. А коли вийшли «Тимчасові правила» про пресу, громади Демократично-радикальної партії почали видавати українські тижневі газети, які, правда, виникали й щезали, як бульки на воді, то за браком передплатників, коштів, то почасти й за відсутністю літературних сил, а найбільше — через утиски уряду. Адже уряд, не забороняючи видавати українські газети, заборонив їх передплачувати. Досить було показати начальству бандероль, по якій одержував урядовець українську газету, щоб той позбувся посади.

Піп на селі боявся передплачувати, щоб на нього не доніс дяк, учитель народний боявся попа, навіть лікарів земських подекуди позбавляли посад за передплату української газети; а в селянина просто з рук видирали її, наказуючи, щоб не смів читати таких газет; навіть начальникам пошт таємно наказано було не приймати від селян грошей, адресованих на українські газети. Деякі селяни та народні вчителі приїздили раз чи двічі на місяць до редакції, забирали з собою газету і вдома, позатулявши вікна, читали її, наче нелегальне видання.

Тільки незалежні від уряду люди вільних професій, як адвокати, лікарі, комерсанти — і то у великому місті, могли безборонно передплачувати українську пресу, бо там адміністрація не так могла це завважити, і таки там не можна було вживати брутальних способів заборони. А державні урядовці, навіть високого рангу, не могли передплачувати вільно українських газет».

3. Якою була діяльність українських парламентських громад у І та II Державних думах

Згідно з новим виборчим законом наприкінці лютого — на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Щоправда, найбільш радикальні політичні сили або бойкотували вибори, або були усунуті від участі в них через арешти й заслання найактивніших членів. Серед партій, які відмовилися від участі у виборах, була й РУП-УСДРП. УДРП, яка щойно постала, не мала хоч трохи помітного політичного впливу й виступала у блоці з російськими партіями, насамперед кадетами. Такі виборчі блоки було створено в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові.

Від 9 українських губерній було обрано 102 депутати. Частина з них об’єдналася в українську парламентську громаду. Загалом громада об’єднувала 44 члени, її головою було обрано адвоката з Чернігова Іллю Пірата. Друкованим органом громади став журнал «Український вісник», який виходив за участі М. Грушевського. Українські депутати готували законопроекти про надання Україні автономії, впровадження української мови в школах. Та через передчасний розпуск Думи (вона працювала лише 72 дні) жодне з питань не було винесене навіть на обговорення.

Вибори до складу II Державної думи відбувалися у січні—лютому 1907 р. Цього разу у виборах узяли участь усі радикальні партії, у тому числі й українські. Українські депутати знову утворили українську думську громаду, яка складалася з 47 осіб. Вона ввійшла до фракції трудовиків, назвала себе Українською трудовою громадою і мала добиватися перетворення Росії на «правову й демократичну державу», забезпечення українцям права на автономію. Свою діяльність українські депутати висвітлювали на сторінках газети «Рідна справа — Думські вісті».

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Ілля Шраг (1847-1919)

«Маючи всі зовнішні дані для публічних виступів — талант промовця, чарівний баритон, імпозантну постать, він з великим успіхом виступає на захист різних українських справ, переважно в земстві, в міській Думі, на різних з’їздах… Обраний у 1-шу Державну думу од Чернігівщини, І. Шраг бере найактивнішу участь в організації тут українських елементів і стає на чолі української фракції в Думі як голова фракції…» (О. Лотоцький)

Проте й ця Дума була недовговічною: 3 червня 1907 р. цар Микола II ухвалив маніфест «Про розпуск II Державної думи». Ця подія увійшла в історію під назвою «Третьочервневий переворот», адже розпуск II Державної думи означав остаточну поразку революції.

Згідно з новим законом про вибори до III Думи близько 80 % населення позбавлялося виборчих прав, натомість істотні переваги отримали поміщики та велика буржуазія. Унаслідок цього в III і IV Державних думах не було утворено української громади. Проте «українське питання» обговорювалося в стінах парламенту. Зокрема, у III Думі за підписом 37 депутатів готувався законопроект (т. зв. проект 37-ми) «Про мову навчання в початкових школах місцевостей з українською людністю», розроблений депутатами-українцями І та II Дум. Але цей проект було відхилено, як і інший проект про запровадження в Україні судочинства українською мовою. У IV Думу також було внесено законопроект про навчання рідною мовою в українських школах. Проте результат був так само негативний.

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Про які особливості виборчого процесу 1906-1907 рр. свідчить карикатура, опублікована в сатиричному журналі «Шершень»?

1. Які законопроекти ініціювала українська фракція в І та II Державних думах? 2. Яке значення для національного руху мала діяльність українських фракцій у Думах?

Є. Чикаленко згадував у «Спогадах»: «Голосну діяльність українців у Державній думі теж треба віднести до діяльності Демократично-радикальної партії… Сам факт існування української фракції в Думі мав величезне значення: він показав світові, що «русскій народ» не моноліт, а існує і український народ, який домагається своїх прав на існування, на самостійне культурне життя. А для нас цей факт мав величезне агітаційне значення, як серед обмосковленої інтелігенції, так і серед несвідомого селянства, бо всім показав, що українці вважають себе окремою нацією.

За прикладом Першої думи вже легше було організувати українську фракцію і в Другій думі, хоч жодний член Демократично-радикальної партії не потрапив у посли Другої думи.

Українська думська громада… виробила законопроекти — про автономію України, про мову в школі, у суді, церкві і т. ін., які мала внести в Думу. Водночас до внесеного в Думу законопроекту про народну освіту українська фракція зробила поправки, домагаючись заснування курсів української мови, літератури та історії для народних учителів; заведення української мови як предмета навчання по вчительських семінаріях; заснування в Київськім, Харківськім та Одеськім університетах кафедр української мови, літератури та історії.

Але, на жаль, і ця Дума проіснувала тільки три з половиною місяця…»

У своїх спогадах «Сторінки минулого» О. Лотоцький згадував: «Існування української фракції в перших двох російських парламентах мало велике значення для пропаганди української ідеї. Справу українську ставилося в промовах депутатів широко, і ціла Росія та й заграниця прислухалися до їх слів. Особливо живий відгук викликала фракція в Україні. Звідти виборці засипали її членів привітаннями, наказами та побажаннями, щоб старалися про скасування національних обмежень та про заведення автономії, про націоналізацію школи та установ адміністративних і судових, а найбільше про раціональне вирішення земельноїсправи».

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Особистість

Михайло Грушевський (1866-1934)

Український історик, організатор української науки, громадсько-політичний діяч. Активна діяльність у Київській громаді не перешкодила йому навчатися в університеті й одночасно провадити наукову роботу на кафедрі професора В. Антоновича. У 28-річному віці він очолив кафедру історії у Львівському університеті (1894-1914). Перебуваючи в Австро-Угорщині, Грушевський продовжував громадсько-політичну діяльність і плідно працював над багатотомною «Історією України-Руси». Голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1897-1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства у Києві (з 1908 р.).

Кривава неділя 9 січня 1905 року

М. Грушевський серед близьких і друзів

Сидять: Марія Грушевська з донькою Катериною, Стефанія Левицька, Михайло Грушевський; стоять: Іван Труш, Северин Данилович та Іван Франко. Львів. 1901

Прочитайте фрагменти історичного джерела. 1. Чому сучасники називали М. Грушевського «символом всеукраїнського єднання»? 2. Завдяки яким особистим якостям М. Грушевський став одним з лідерів українського національного руху та організатором української науки? 3. На які риси характеру М. Грушевського звертали увагу сучасники? Що в його особистості вразило вас?

Д. Дорошенко у своїх спогадах розповідав: «Приїзд Грушевського мав велике значення. На той час проф. Грушевський уважався всіма нами за провідника українського національного руху в Росії. Його великі наукові й громадські заслуги, його надзвичайний організаційний талант створи ли йому великий авторитет і глибоку пошану. Він був у наших очах символом всеукраїнського єднання, його слово було для нас за тих часів законом. Він був саме в розквіті своїх сил, повний енергії й широких планів. З прибуттям Грушевського до Петербурга всі підпорядкувалися йому без застережень, і він став ідейним провідником як редакції «Українського вісника» так і Української парламентарної громади. Організаційний хист Грушевського виявився в повнім блиску. Він об’єднав навколо «Українського вісника» цілий гурт нових визначних сил і всій роботі редакції надав більш систематичного й широкого характеру…»

Кривава неділя 9 січня 1905 року

Михайло Грушевський у колі рідних. Поруч з ним дружина, брат і сестра. Сидять племінники, дочка Катерина та мати. 1907

І. Франко писав у 1911 р.: «…Крім наукової і публіцистичної праці [Грушевський] змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце. Він не тільки авторитетний історик та університетський професор, але також редактор та співробітник численних наукових та літературних видань, голова різних товариств та комісій, і в тих товариських організаціях невтомний ініціатор та дуже тямучий диспутант. Сума духової праці, яку вкладає в своє життя сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кожного, особливо такого, що мав нагоду пізнати його ближче… Грушевський зовсім не тип ученого на зразок німецьких професорів, який знає тільки свою спеціальність і поза нею лише мінімум людського життя; навпаки, проф. Грушевський знаменитий організатор, і агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запалу та того, що росіяни називають «увлечение»».

О. Лотоцький згадував: «Вставав він рано і зараз сідав за працю — за писання, бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, — отже, тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів він, працюючи, перед бюрком. До сніданку — десь о годині 9-й — на бюрку вже лежала купка списаних листочків — здебільшого стаття, про яку він умовився напередодні з тим чи іншим органом преси або науковим видавництвом. Затим телефони, чи хтось до нього, чи він кудись. Поміж численними зустрічами встигав побувати в бібліотеці, використати книгу, якої не міг знайти в іншому місті, списати чи скоригувати якийсь архівальний документ до біжучої праці. Використати його самого можна було хіба за сніданком та обідом або вже увечері, по зборах у нас чи коли повертався з якихось зборів, тоді, поза діловими оповіданнями про наслідки свого рухливого дня, розсипав іскри добродушного чи їдкого гумору».

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: діяльність II Державної думи; об’єднання Української демократичної партії з Українською радикальною партією в Українську радикально-демократичну партію; створення Революційної української партії (РУП).

2. Визначте, які з названих подій відбулися в 1905 р. в Україні.

1. Повстання моряків 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. 2. Збройний виступ саперів на чолі з Б. Жаданівським. 3. Перша велика (10 тис. учасників) політична демонстрація робітників. 4. Повстання на панцернику «Потьомкін», організаторами якого були Г. Вакуленчук та П. Матюшенко. 5. Виступ селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. 6. Утворення

Революційної української партії. 7. Збройне повстання робітників у Горлівці, Єнакієвому, Луганську. 8. Відзначення 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. 9. Кривава неділя.

3. Заповніть пропуски й усно відновіть текст.

Вибори до І Державної думи відбулися ____. Щоправда, радикальні політичні сили ____. У І Державну думу від 9 українських губерній було обрано ____. 44 депутати об’єдналися в ____. Головою було обрано _____. Друкованим органом став журнал ____. Українські депутати підготували ____. Вибори до складу II Державної думи відбувалися у ____. Цього разу у виборах взяли участь усі радикальні партії, зокрема й українські. Українські депутати знов утворили ____, яка складалася з ____. Вона ввійшла до фракції ____ й назвала себе ____. Вона мала добиватися ____. Проте й ця дума виявилася недовговічною: її розпуск відбувся ____.

4. Наведіть факти, які свідчать про піднесення національної о руху в 1905-1907 рр. в Україні відповідно до плану:

1. Поява масових українських періодичних видань. 2. Діяльність «Просвіт». 3. Активізація діяльності політичних партій.

5. Які організації, що виникли в Наддніпрянській Україні в 1905-1907 рр., характеризує діяч українського національного руху Микола Аркас? Порівняйте їхню діяльність із подібними організаціями в Західній Україні другої половини 19 ст. Наскільки виправдовує себе порівняння цих організацій з церковними братствами кінця 16-17 ст.?

«Вони по своїх статутах (уставах) мають ширити самосвідомість серед українського люду, нести освіту в народ по найдальших кутках, де живе він, а для того – видавати і ширити дешеві, корисні для людей книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання й таке інше. Товариства ці повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика».

6. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?

 «На обов’язок уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі: 1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. 2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі, в міру можливості, відповідно до стислості терміну, що залишається до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши за цим подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку…» «Газета буде… давати щоденний огляд політичного, громадського, економічного і літературного життя на Україні, в Росії та по чужих землях; поезії та оповідання, наукові фейлетони. “Громадська думка” буде стояти за рівне усім право і справжню волю особи, слова, друку, віри, зборів і спілок; оборонятиме право українського народу на своє національно-політичне життя і через те вимагатиме автономії України…» «Партійне життя наше в Києві зовсім завмерло, бо частина членів Української демократичнорадикальної партії впірнула цілковито в легальну культурно-просвітню працю в “Просвіті”, в організацію народного університету, а друга – у працю в першій українській щоденній газеті “Громадська думка”, в місячнику “Нова Громада” та в журналі “Україна”, у який переіменувалася “Київська старина” після відсвяткування свого 25-річного ювілею» (Є. Чикаленко).

7. Чи вважаєте ви слушним висновок українського історика? Відповідь обгрунтуйте. «Думське законодавство не дало нічого українському життю» (М. Грушевський).

Источник: history.vn.ua


You May Also Like

About the Author: admind

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.