Голодомор 1932 1933 в україні коротко

Сегодня украинцы и мир вспоминают жертв Голодомора 1932-1933 годов, который стал настоящим геноцидом украинского народа и был организован советским режимом.

По мнению большинства историков, причиной возникновения голода 1932-33 годов стала принудительная и репрессивная для крестьян политика хлебозаготовок, проводимая коммунистической властью.

В память о миллионах жертв по всему миру пройдут шествия. В то же время ставшая традиционной акция “Зажги свечу” начнется в 16:00 по киевскому времени. В 19:32 страна почтит жертв минутой молчания.

#Буквы напоминают о наиболее вопиющих, жутких и знаковых фактах Голодомора 1932-1933 годов.

КОЛИЧЕСТВО ПОГИБШИХ

Подсчитать точное количество жертв невозможно до сих пор. Эксперты и историки говорят, что большинство архивных данных о погибших в этот период времени в Украине были либо уничтожены еще в СССР, либо сфальсифицированы: погибшим в результате голода в мартирологах массово приписывали смерть от сердечных либо же каких-то других болезней.


Украинские историки озвучивают разные цифры жертв Голодомора, при этом принято решение учитывать и потенциальное количество не родившихся украинцев. В таком случае цифра погибших от голода достигает 12 миллионов человек. Непосредственно в период 1932-1933 годов погибло от 4 до 8 миллионов человек. Например, историк Юрий Шаповал и его коллега Станислав Кульчицкий в своих публикациях указывают цифру в 4,5 млн. жертв Голодомора 1932-1933 годов. Отмечается, что в указанный период погибло больше украинцев, чем во время Второй мировой войны (около 5 млн гражданского населения).

Когда исследователи говорят о Голодоморе 1932-33 гг., имеется в виду период с апреля 1932 по ноябрь 1933 года. Именно за эти 17 месяцев, то есть, примерно за 500 дней, в Украине погибли миллионы людей. Пик Голодомора пришелся на весну 1933 года. В Украине тогда от голода умирало 17 человек ежеминутно, 1000 – ежечасно, почти 25 тысяч – ежедневно. Украинцы в возрасте от 6 месяцев до 17 лет составляли около половины всех жертв Голодомора.

голод25

НАСИЛЬНО ОТБИРАЛИ УРОЖАЙ И РАССТРЕЛИВАЛИ

Организаторы и исполнители Голодомора 1932-1933 годов силой отбирали у селян урожай и домашний скот, который помог бы им выжить. Искусственно созданный голод поддерживался блокадой, а также изоляцией терпящих бедствие территорий. В частности, дороги, по которым селяне пытались добраться до городов, перекрывались, а военизированные формирования окружали населенные пункты, задерживали либо расстреливали всех, кто пытался спастись от голодной смерти.


голод4

ГЕОГРАФИЯ ГОЛОДА

Больше всего украинцев погибло в современных Харьковской, Киевской, Полтавской, Сумской, Черкасской, Днепропетровской, Житомирской, Винницкой, Черниговской, Одесской областях и в Молдове, которая тогда входила в состав УССР.

При этом больше пострадали от голода бывшие Харьковская и Киевская области (нынешние Полтавская, Сумская, Харьковская, Черкасская, Киевская, Житомирская). На них приходится 52,8 % погибших. Смертность населения здесь превышала средний уровень в 8-9 и более раз.

В Винницкой, Одесской, Днепропетровской уровень смертности был выше в 5-6 раз. На Донбассе – в 3-4 раза. Фактически, голод охватил весь Центр, Юг, Север и Восток современной Украины. В таких же масштабах голод наблюдался в тех районах Кубани, Северного Кавказа и Поволжья, где жили украинцы.

Около 81 % погибших от голода в Украине были украинцами, 4,5 % – русскими, 1,4 % – евреями и 1,1 % – поляками. Среди жертв было также много белорусов, болгар и венгров.Исследователи отмечают, что распределение жертв Голодомора по национальности соответствует национальному распределению сельского населения Украины.

“Изучая данные ЗАГСов о национальной принадлежности умерших, мы видим, что в Украине люди гибли по признаку места жительства, а не национальности. Невысок удельный вес погибших русских и евреев в их общем количестве, поскольку они жили преимущественно в городах, где функционировала карточная система обеспечения продовольствием”, – пишет историк Станислав Кульчицкий.


По данным Станислава Кульчицкого, осенью 1932 года в Украине было почти 25 тысяч колхозов, которым власть выдвинула завышенные планы хлебозаготовок. Несмотря на это, 1500 коллективных хозяйств сумели выполнить эти планы и не попали под карательные санкции, поэтому смертельного голода на их территориях не было.

голод5

НАТУРАЛЬНЫЕ ШТРАФЫ

У селян, которые не укладывались в планы хлебозаготовок и задолжали государству зерно, конфисковывали любое продовольствие. При этом оно не засчитывалось как уплата долга, а было лишь карательной мерой. Политика натуральных штрафов, согласно задумке советского режима, должна была заставить крестьян сдать государству якобы скрытое от него зерно, которого на самом деле не было.

Сначала карательным органам позволялось отбирать только мясо, сало и картофель. Впоследствии же они взялись и за другие продукты длительного хранения.

Федор Коваленко из села Лютенька Гадячского района Полтавской области рассказывал: “В ноябре и декабре 1932 года забрали все зерно, картофель, все забрали, даже фасоль, и все то, что было на чердаке. Такие мелкие были сушеные груши, яблоки, вишни – все забрали”.

В декабре 1932 года второй генсек ЦК КП(б)У Станислав Косиор докладывал Сталину: “Наибольший результат дает применение натурштрафов. За корову и свинью сейчас колхозник и даже одноособник крепко держатся”.

На Поволжье и Северном Кавказе натуральные штрафы применялись лишь эпизодически.


голод7

ЗАКОН “О ПЯТИ КОЛОСКАХ”

В августе 1932 года Иосиф Сталин предложил новый репрессивный закон об охране государственного имущества.Это было сделано под предлогом того, что раскулаченные крестьяне якобы разворовывают грузы из товарных поездов и колхозное, а также кооперативное имущество.

Закон предусматривал за такие нарушения расстрел с конфискацией имущества, а при смягчающих обстоятельствах – 10 лет заключения. Осужденные не подлежали амнистии.

За карательным документом закрепилось народное название “закон о пяти колосках”: виновным в хищении госимущества фактически был каждый, кто без разрешения собрал на колхозном поле несколько колосков пшеницы.

За первый год действия нового закона были осуждены 150 тысяч человек. Закон действовал до 1947 года, однако пик его применения пришелся именно на 1932-33 гг.

голод8


“ЧЕРНЫЕ ДОСКИ”

В 1920-30-х годах газеты регулярно публиковали списки районов, сел, колхозов, предприятий или даже отдельных лиц, которые не выполнили планы по заготовке продовольствия.К должникам, попавшим на указанные “черные доски” (в отличие от “красных досок” – списков почета), применялись различные штрафы и санкции, в том числе прямые репрессии против целых трудовых коллективов.

Следует отметить, что попадание села на такие “доски” во время Голодомора фактически означало приговор его жителям.

Право вносить села и коллективы в подобный список имели областные представительства ЦК Компартии Украины по представлению районных и сельских ячеек.

Система “черных досок”, кроме Украины, действовала также на Кубани, Поволжье, Донщине, Казахстане – территориях, где жило много украинцев.

 дошка1

КАННИБАЛИЗМ

Свидетели Голодомора рассказывают о случаях, когда доведенные до отчаяния люди ели тела своих или соседских умерших детей.

“Этот каннибализм достиг предела, когда советское правительство… начало печатать плакаты с таким предостережением: “Есть собственных детей – это варварство”, – пишут венгерские исследователи Агнес Варди и Стивен Варди из Дюкейнского университета.

По некоторым данным, за каннибализм во время Голодомора было осуждено более 2500 человек.


голод10

СОТНИ УЛИЦ С ИМЕНАМИ ОРГАНИЗАТОРОВ ГОЛОДОМОРА В УКРАИНЕ

В январе 2010 года Апелляционный суд Киева признал семерых советских руководителей виновниками организации геноцида украинцев. Среди них – генсек ЦК ВКП(б) Сталин, глава Совнаркома СССР Молотов, секретари ЦК ВКП(б) Каганович и Постышев, генсек ЦК Компартии Украины Косиор, его второй секретарь Хатаевич и глава Совнаркома УССР Чубарь.

Несмотря на приговор суда, в Украине до недавних пор насчитывались сотни улиц, носящих имена организаторов геноцида.

В апреле 2015 года Верховная Рада Украины приняла закон “Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарного режимов и запрет пропаганды их символики”, который позже подписал Президент Украины Петр Порошенко. В ходе процесса декоммунизации в Украине было демонтировано 1,2 тыс. памятников Ленину и переименовано около 1 тыс. населенных пунктов.

сталин1

ПЕРВОЕ УПОМИНАНИЕ В ПРЕССЕ

Первым о голоде в СССР сообщил английский журналист Малкольм Магеридж в декабре 1933 года. В трех статьях в газете Manchester Guardian журналист описал свои удручающие впечатления от поездок по Украине и Кубани.


Магеридж показал массовую гибель крестьян, однако не озвучил конкретных цифр. После первой же его статьи советская власть запретила иностранным журналистам ездить территориям, где население страдало от голода.

В марте сенсационные открытия Магериджа попытался опровергнуть корреспондент New York Times в Москве Уолтер Дюранти. Его заметка называлась “Русские голодают, но не умирают от голода”. Когда о проблеме начали писать другие американские газеты, Дюранти подтвердил факт массовых смертей от голода.

голод9

ПРИЗНАНИЕ ГЕНОЦИДОМ

Понятие “геноцид” было введено в международно-правовое поле лишь принятой 11 декабря 1946 года резолюцией 96 (I) Генеральной Ассамблеи ООН, которая определила: “Согласно нормам международного права, геноцид является преступлением, которое осуждает цивилизованный мир и за совершение которого главные виновники должны быть подвергнуты наказанию”.

9 декабря 1948 года ГА ООН единогласно приняла “Конвенцию о предупреждении преступления геноцида и наказании за него”, что вступила в силу с 12 января 1951 года.

В 2006 году Верховная Рада официально признала Голодомор 1932-33 годов геноцидом украинского народа. По закону, публичное отрицание Голодомора считается противоправным, но наказание за такие действия не уточняется.

Актом геноцида украинского народа Голодомор 1932-1933 годов признали Австралия, Андорра, Аргентина, Бразилия, Грузия, Эквадор, Эстония, Испания, Италия, Канада, Колумбия, Латвия, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польша, Словакия, США, Венгрия, Чехия, Чили, а также Ватикан как отдельное государство.


Европейский Союз назвал Голодомор преступлением против человечности. Парламентская ассамблея Совета Европы (ПАСЕ) назвала Голодомор преступлением коммунистического режима. Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ) назвала Голодомор результатом преступных действий и политики тоталитарного режима Сталина. Организация объединенных наций (ООН) определила Голодомор как национальную трагедию украинского народа.

Ряд церквей признали Голодомор 1932-1933 годов геноцидом украинского народа. Среди них – Католическая церковь, Константинопольская православная церковь, УПЦ Московского патриархата, УПЦ Киевского патриархата, а также Украинская автокефальная православная церковь.

По материалам ВВС, “Лиги”, Посольства Украины в Канаде.

Сегодня, 26 октября, в Украине чтят память жертв голодоморов.
Премьер-министр Владимир Гройсман обратился к украинцам с просьбой почтить память жертв голодоморов минутой молчания и зажечь свечу. Президент Украины Петр Порошенко также призвал украинцев в субботу, 26 ноября, в 16:00 зажечь свечи в память о жертвах Голодомора.
Киевская городская администрация опубликовала список мероприятий, которые запланированы в Киеве в связи с Днем памяти жертв голодоморов.
Кабинет Министров Украины подготовил план мероприятий по случаю чествования памяти жертв голодоморов 1932-1933, 1921-1922 и 1946-1947 годов.


Источник: bykvu.com

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка Голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору (кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років «національною трагедією українського народу». Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В.


Ющенко в Указі «Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні» назвав голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933 та 1946 – 1947 років геноцидом українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі ст. 2 Конвенції, під дефініцією «геноцид» мається на увазі „будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»).

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

Своє ставлення до подій, пов’язаних з Голодомором 1932 – 1933 років в Україні, висловила 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнявши 1 листопада 2007 року резолюцію про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні.

Президент України Віктор Ющенко 2 листопада в інтерв’ю журналістам українських видань, відзначаючи, що міжнародна спільнота вперше в такому масштабі (193 країни світу) ухвалила консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932 – 1933 років, вітав прийняття ЮНЕСКО цієї резолюції і висловив упевненість , що настане час, коли більшість країн світу визнають Голодомор актом геноциду українського народу.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

Офіційним початком хлібозаготівельної кампанії 1932 року є 1 липня. План хлібозаготівель по Україні був затверджений ІІІ Всеукраїнською конференцією КП(б)У, що відбулася 6 – 9 липня 1932 року в Харкові у приміщенні Державної опери. Стратегічну лінію ЦК ВКП(б) на конференції представляли В. Молотов та Л. Каганович. «До безумовного виконання» було прийнято «встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору України обсягом 356 млн. пудів». Політбюро ЦК КП(б)У після ІІІ партконференції встановило 4% надбавку до хлібозаготівельного плану, а також дозволило запровадити 2% надбавки до районних планів.

План хлібозаготівель визначався, виходячи з норми врожайності 1932 року. На 5 липня це була орієнтовна норма у 48,4 – 52,7 пудів/га, з 1 жовтня – оперативна у 42,1 – 46,5 пудів/га. Однак і вона була завищеною, як і офіційна цифра зібраного в Україні у 1932 році врожаю – 912,5 млн. пудів або 14,6 млн. тонн (Таугер М. Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С. 306, 308). За ствердженням одного з найавторитетніших українських дослідників Голодомору доктора історичних наук В. Марочка, валовий збір зернових в Україні у 1932 році становив 12,8 млн. тонн (близько 800 млн. пудів). Порівняно з 1931 роком, він зменшився на 306,3 млн. пудів.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

І все ж становище з урожаєм саме по собі не могло спричинити тотального голоду, через який вимерла майже половина сільського населення України. Зібраного хліба було достатньо для задоволення як продовольчих потреб населення, так і утворення насіннєвого фонду. Українські дослідники Голодомору 1932 – 1933 років в Україні довели, що «фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні» (В. Марочко. Голодомор 1932 – 1933 рр. К., 2007. – С. 3). Про це безперечно свідчать архівні документи партійних, радянських і каральних органів. 

З 1929 року Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 року, коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель, селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса, вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи тощо.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 році було від 1 до 1,5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 році один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за підсумками 1931 року, колгоспники України майже не одержали, зокрема, на Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на Київщині – 28%.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

По одноосібному сектору діяли норми оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930/31 рік. Для України, порівняно з іншими союзними республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 крб., білоруські – 55 крб., закавказькі – 52 крб., російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні мали сплачувати 21 крб., Білорусії – 17,5 крб., а по інших республіках – від 13 до 15,5 крб. Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. № 50 «Про порядок проведення по Харківській окрузі єдиного сільськогосподарського податку на 1930 – 1931 роки», норми прибутковості, а з ними і розмір податку встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб. та 110 крб. за га відповідно). Із завершенням суцільної колективізації грошовий податок було в значній мірі замінено натуральним еквівалентом.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

У зв’язку з тим, що обсяг хлібозаготівель 1931 року (39% валового збору) сягнув критичної межі для хлібофуражного балансу України, навесні 1932 року по селах почався голод, худоба вимирала. Недосіяними залишилося 2,5 млн. га землі. Треба також взяти до уваги величезні втрати при збиранні врожаю 1932 року та 1,1 млн. га зовсім невижатих земель. Не обґрунтована економічно, аграрна політика більшовиків призвела до втрати селянами мотивації до праці, наслідком чого стало падіння сільськогосподарського виробництва. З матеріалів, що зберігаються у колишньому Кремлівському архіві Політбюро ЦК КПРС, видно, що середня врожайність за 5 років перед 1932 роком знизилась майже на 30%, по Україні цей показник становив понад 43% (у 1927 році, до колективізації – 11,2 ц/га, у 1931 – 8,3 ц/га). Між тим хлібозаготівлі зростали з року в рік. По Україні їхній приріст у 1931/32 році, порівняно з 1929/30 роком, становив 36,7%.

За таких обставин розрахунки з колгоспниками по трудоднях за 1932 рік, порівняно з минулим роком, ще погіршилися. З матеріалів пленуму ЦК КП(б)У від 15 лютого 1933 року видно, що від серпня 1932 до лютого 1933 року 88% колгоспників Одеської, 94,8% колгоспників Дніпропетровської, 81,6% колгоспників Харківської і майже 70% колгоспників Вінницької областей не мали жодного грама хліба. Така ж картина спостерігалася і по інших областях України. Із близько 20-мільйонного сільського населення України працездатних колгоспників налічувалося тільки 6,3 мільйона, з них половина нічого не отримала за заробленими трудоднями, а 13 мільйонів непрацездатних (діти, люди похилого віку, інваліди) взагалі не забезпечувалися з фондів колгоспів. У випадку смерті колгоспника, зароблений ним на трудодні хліб родині не видавався.

Голодомор 1932 1933 в україні коротко

Попри всі «старання» хлібозаготівельних загонів, застосування репресивних заходів на підставі написаного Сталіним власноруч закону про охорону суспільної власності від 7 серпня 1932 року, відрядження усього керівного складу ЦК КП(б)У та обкомів на хлібозаготівлі до районів з метою усунення у місцевого керівництва «хвостистських настроїв», заборону колгоспної торгівлі хлібом та перемелювання збіжжя на млинах без дозволу сільрад, а також те, що хлібозаготівельний план прийшлось тричі скорочувати, до 1 листопада 1932 року від селянського сектора України надійшло лише 136 млн. пудів збіжжя (Ю. Шаповал. «Повелительная необходимость»: рік 1932-й. До дня пам’яті жертв голодомору і політичних репресій / Дві Русі. К., 2003, С. 283 – 284).

І хоча Сталін усвідомлював розмір кризи в республіці та побоювався соціального вибуху, допустити припинення хлібозаготівельної компанії він не збирався. Відмова від хлібозаготівель призвела б до дефіциту валюти, згортання закупівель за кордоном обладнання для нових заводів, визнанню помилковості політики «великого стрибка». Для Сталіна питання «бути чи не бути» восени 1932 року вирішувалося в Україні. Враховуючи ступінь незадоволення його політикою в суспільстві, а також у керованій ним партії, Сталін і його прибічники воліли приректи на голод і смерть мільйони, ніж випустити владу. 

22 жовтня 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення: «З метою підсилення хлібозаготівель відрядити на 2 декади повноважні комісії під керівництвом В. М. Молотова на Україну, під керівництвом Л. М. Кагановича – до Північно-Кавказького краю». 29 жовтня комісія ЦК ВКП(б) на чолі з В. Молотовим прибула до Харкова. Він одразу приступив до справ: розіслав українських керівників по районах, просив телеграмою Сталіна направити в Україну на місяць для проведення хлібозаготівель 50 — 70 досвідчених комуністів, розпорядився припинити продаж промислових товарів колгоспникам та одноосібникам, зажадав від місцевих керівників налагодити облік збіжжя біля молотарок і сам виїхав у південні області України. З приїздом в Україну Молотова головним методом хлібозаготівель стали репресії. В Російському державному архіві соціально-політичної історії зберігається директива ЦК КП(б)У, прийнята за вказівкою цього сталінського поплічника, якою судові органи зобов’язуються розглядати судові справи з хлібозаготівель поза чергою «як правило виїзними сесіями на місці із застосуванням крутих репресій». Для цього в кожній області додатково створювали не менш ніж 5 — 10 роз’їзних судових груп. Обкомам партії було дано попередження, що «пасивність у цій справі… ЦК КП(б)У розглядатиме як гірший різновид гнилого лібералізму, неприпустимого у більшовицькій партії» (В. Васильєв. Ціна голодного хліба. – В кн.: Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932 – 1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. – К., 2001. С. 36).

Налагодивши таким чином в Україні справу хлібозаготівель, В. Молотов 6 листопада відбув до Москви. Однак його дії здалися Сталіну недостатніми. Повернувшись до Харкова, В. Молотов зібрав 18 листопада засідання Політбюро ЦК КП(б)У, яке під його тиском ухвалило постанову «Про заходи з посилення хлібозаготівель». На її виконання з Харкова та інших промислових центрів було відправлено до сіл бригадами по 3 – 4 особи 600 робітників-комуністів, яким були надані повноваження влаштовувати в селянських господарствах подвірні обшуки, вилучати не тільки збіжжя, а й усе продовольство, застосовувати натуральні штрафи в обсязі 15-місячної норми здавання м’яса. Цією ж постановою вводилося таке невідоме жодній системі судочинства покарання, як занесення колгоспів, сіл або цілих районів на «чорну дошку». Позбавлені усього їстівного, не маючи змоги втекти через загороджувальні пости ГПУ, яким оточували занесену на «чорну дошку» територію, люди були приречені на голодну смерть. До 5 грудня на «чорну дошку» рішенням ЦК КП(б)У і РНК УСРР було занесено шість сіл, а постановами облвиконкомів – 400 колгоспів. Серед перших сіл Харківщини, занесених на «чорну дошку», були с. Лютеньки та Кам’яні Потоки.

З 19 листопада у 243 районах України розпочалася спецоперація ГПУ, в ході якої мала бути виконана рознарядка на арешти 3525 сільськогосподарських працівників. За пропозицією В. Молотова 22 листопада Політбюро ЦК ВКП(б) утворило трійку у складі Косіора, Реденса, Кисельова, якій надавалося право виносити смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель. Комісії з аналогічними функціями створювалися в кожній області України.

З метою недопущення неконтрольованих міграцій населення 27 грудня 1932 року з’явилася постанова про запровадження паспортної системи. Селян було виключено із категорій громадян СРСР, яким видавалися паспорти.

Заготівлі з урожаю 1932 року в хліборобних районах тривали до січня 1933 року. У «боржників» були конфісковані всі продукти тривалого зберігання. Як наслідок, в селах України, не отримуючи допомоги ззовні і не маючи можливості врятуватися на законних підставах, люди вимирали масово. Між тим, новий перший секретар Харківського обкому КП(б)У П. П. Постишев, виступаючи 4 лютого 1933 року на об’єднаному пленумі Харківського обкому та міському КП(б)У, констатував: «Ви знаєте, що хлібозаготівельна кампанія поточного року проходила і, на жаль, досі ще проходить на Україні край незадовільно. Держава не отримала тієї кількості хліба, якої вона мала всі підстави очікувати від України, не кажучи вже про те, що у відношенні термінів виконання хлібозаготівельного плану партійні організації України, в першу чергу, парторганізація Харківської області, ідуть далеко не на першому місці в Союзі».

Аналізові «помилок» Харківської парторганізації у керівництві сільським господарством і організації хлібозаготівель Постишев присвятив третину доповіді. І жодним словом не згадав, що протягом кількох місяців страшною смертю вимерла майже третина сільського населення області. Саме за таке нагадування поплатився посадою попередник Постишева Р. Терехов, якого Сталін назвав казкарем.

За кількістю померлих Харківщина утримувала сумне лідируюче місце. Лише за 3 місяці 1933 року в Харківській області, до складу якої на той час, крім районів нинішньої Харківської, входили також більшість Сумської, Полтавської та деякі райони Київської області, померло понад 600 тис. чоловік. Науковці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929 — 1933 роки у регіонах, заселених українцями. У Харкові він перевищив 25%.

Про масштаби смертності у селах області та у м. Харкові свідчить лист голови Харківського облвиконкому Шелехеса до ЦК КП(б)У від 30 травня 1933 року. В ньому, зокрема, вказується, що за неповними даними районів, у зв’язку з тим, що смерть взагалі не реєструється органами ЗАГС, є села, де за останні 3 місяці померло 450 – 600 чоловік, по багатьох селах виділені спеціальні підводи, які їздять по дворах і збирають трупи. На вулицях Харкова лише протягом 27 — 28 травня 1933 року підібрано 5447 чоловік та 147 трупів. Приплив жебракуючого та голодуючого елемента останнім часом все збільшується, лише за 5 місяців 1933 року контингент дітей у дитбудинках Харкова та області виріс на 14185 дітей (більше ніж вдвічі), потік безпритульних дітей не припиняється і, безумовно, так буде і надалі, повідомляв Шелехес. Тільки за 1 день – 25 травня на Харківському залізничному вокзалі було підібрано 2 тис. дітей, а за ніч з 27 на 28 травня по м. Харкову – 700 дітей, зазначав він.

Уточнені дані людських втрат міг би дати всесоюзний перепис населення 1937 року. Однак його результати були знищені, а виконавці репресовані. Разом з тим, всесоюзний перепис населення 1939 року, проведений під пильним оком влади, не зміг повністю приховати катастрофічні наслідки голодомору 1932 – 1933 років в Україні, що не були подолані навіть до кінця 30-х років. За даними цього перепису, чисельність населення України становила 30 960,2 тис. чоловік (проти 31 901,4 тис. чоловік на початку 1933 року, тобто менше на 941 тис. чоловік), а чисельність українців, які мешкали в 1939 р. на всій території СРСР, дорівнювала за ним 28,1 млн., тоді як у 1926 році – 31,2 млн.

Про масштаби Голодомору можна судити також за такими даними: населення СРСР з осені 1932 до квітня 1933 років скоротилося з 165,7 млн. чоловік до 158 млн. або на 7,7 млн., головним чином за рахунок сільського населення. Цифра 158 млн. чоловік надається Б. Ц. Урланісом із застереженням як «приблизна».

Динаміку смертей, а не фактичну їх кількість, по Харківській області можна прослідкувати завдяки підрахункам, проведеним 2002 року працівниками районних відділів РАГС Харківської області (у її сучасних межах) за книгами реєстрації смертей на замовлення Організаційного комітету з підготовки та проведення в області заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні. Неповнота цих даних обумовлюється тим, що, по-перше, велика кількість книг не збереглася, по-друге – не всі смерті реєструвалися. Слід зазначити, що такий підрахунок проводився вдруге. (Результати першого зберігаються в документах науково-допоміжного фонду Харківського історичного музею і опубліковані в книзі «Чорні жнива. Голод 1932 – 1933 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини (документи, спогади, списки померлих)». Упор. Т. В. Поліщук. – Київ – Харків – Нью-Йорк – Філадельфія. – 1997). Підрахунки останніх років дали дещо інші цифри, але тенденція не змінилась. Загальна кількість зареєстрованих смертей у 1933 році на території сучасної Харківщини становить понад 120 тис. (разом з м. Харковом, де зареєстровано 33 900 смертей). Порівняно з НЕПівським 1925 роком це більше ніж у чотири рази, а з 1936 роком, останнім роком перед масовими політичними репресіями – вшестеро.

З метою забезпечення належної організації та проведення заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні Президент В. А. Ющенко Указом від 14 березня 2007 року створив Координаційну раду з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, а через 2 тижні Указом Президента № 250 ці заходи було затверджено. Наразі відбулося два засідання Координаційної ради, друге пройшло 23 жовтня в м. Харкові, звідки 1932 року було організовано втілення в Україні нелюдського плану більшовицького імперського керівництва – виморення голодом-геноцидом 7 мільйонів українських селян. Українці, як історична нація, мають відродити імена українських хліборобів, жертв цілеспрямованого державного терору.

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.

Н. Лапчинська, заслужений працівник культури України, головний редактор порталу «Голодомор 1932-33 рр. Харківська область», заступник голови Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса

На знімках: архівні фото 30-х років; (внизу) Меморіальний комплекс пам`яті жертв Голодомору в селищі Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області (фото сайту Президента України, 2008 р.).

Источник: www.unian.ua

1. Геноцид

Копирайт изображения president.gov.ua
Image caption Моторошна описка в акті про смерть Андрія Остапенка, 1933 рік

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.

Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому «батько Конвенції про геноцид», доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що «винищення української нації» — це «класичний приклад геноциду».

У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо». За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР.

Такої ж думки дотримується і російський уряд.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

Однак слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо «жахливим злочином проти народу України та людяності». Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.

Як показує дослідження Київського міжнародного інституту соціології, станом на листопад 2007 року майже дві третини опитаних українців підтримували визнання Голодомору актом геноциду українського народу.

Проти цього висловилися 22% опитаних.

2. Кількість жертв

Копирайт изображения president.gov.ua
Image caption Оголошення на околицях Харкова, 1933р.

Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору.

Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.

Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.

Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.

За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.

У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн.

«Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців», — написав американський історик Тімоті Снайдер.

З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми.

Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.

За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.

В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору.

3. Географія голоду

У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% — росіянами, 1,4% — євреями та 1,1% — поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

«Вивчаючи дані РАГСів про національну приналежність померлих, ми бачимо, що в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисока питома вага загиблих росіян і євреїв у їхній загальній кількості, оскільки вони жили переважно в містах, де функціонувала карточна система забезпечення продовольством», — пише історик Станіслав Кульчицький.

4. Де не було Голодомору?

За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.

Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

5. Дюранті і перша згадка в пресі

Копирайт изображения president.gov.ua
Image caption Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент «Нью-Йорк Таймс» у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: «Росіяни голодують, але не вмирають від голоду».

Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

6. Офіційне визнання

Саме слово «Голодомор» вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про «труднощі з продовольством», але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово «Голодомор» вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.

Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів».

За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

7. Натуральні штрафи

Копирайт изображения memorialholodomors.org.ua
Image caption Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р.

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: «У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали».

87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам’ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.

У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: «Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються».

На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон «про п’ять колосків»

Копирайт изображения memorialholodomors.org.ua
Image caption Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р.

У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшкуючих обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва «закон про п’ять колосків», оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Чорні дошки

Image caption Символічні «чорні дошки» з назвами сіл — частина Меморіалу пам’яті жертв голодоморів у Києві

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

На боржників, які потрапили на ці «чорні дошки» (на противагу до «червоних дощок» – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

У роки голоду потрапляння села на «чорну дошку» означало вирок його жителям.

Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

Система «чорних дощок», окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

Список населених пунктів, занесених на «чорні дошки» в 1932-33 рр.

10. Канібалізм

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

«Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: «Їсти власних дітей – це варварство», — пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Источник: www.bbc.com


You May Also Like

About the Author: admind

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.