Повідомлення про князя ігоря

Правление князя Игоря

После смерти Рюрика власть перешла к князю Олегу от имени Игоря в связи с его малолетством. Игорь уважительно относился к своему дяде и не претендовал на власть, пока тот был жив. В 903 году князь Игорь женился на девушке Ольге. Принято считать, что она была родом из Пскова.

В 912 году, со смертью князя Олега, Игорь стал полноправным правителем Руси. Первые его шаги в качестве князя были связаны с войной. Первое самостоятельное действие его было направлено на подавление восстания древлян, которые попытались выйти из-под власти киевского князя.

Походы князя Игоря

После победы над древлянами Игорь продолжил свои военные походы. Главными врагами Киева были печенеги. Они двигались на запад, заняли низовья реки Днепр и, по сути, лишили Русь удобных торговых путей. Именно здесь проходил известный путь «из варяг в греки». Борьба Игоря с печенегами проходила с переменным успехом.

В 913 году на пятистах ладьях войска Игоря отправились в поход на Каспийское море. По договоренности с хазарами они должны были отдать половину добычи хазарскому кагану. Русские дружины дошли до территории современного Баку. Добыча была огромной, ее половину надо было отдать на обратном пути хазарам, но те захотели забрать все. В трехдневной битве часть русской рати была истреблена.

В 941 году Игорь объявил войну Византии. После походов Олега прошло много лет, и Византия посчитала себя свободной от предыдущих договоров. Князь Игорь собрал большое войско (около 40 тысяч человек), количество же кораблей Игоря, по византийским подсчетам, достигало десяти тысяч.

Первый поход был неудачным. Защитники Константинополя применили греческий огонь (специальная горючая смесь), забросав им русские корабли. Армия, пораженная этим оружием, вернулась в Киев.

Новый поход на Византию состоялся в 943 году. В этот раз Игорь привлек к боевому походу наемные отряды из печенегов и варягов. Греки отказались от боевых действий и предложили завершить противостояние новым мирным договором. Условия договора князь обсудил с дружиной, и он был принят. Больше на Византию Игорь не ходил.

Конец правления князя Игоря

Согласно летописям, осенью 945 года князь Игорь отправился с дружиной в свой последний поход. После сбора дани с древлян, по пути в Киев Игорь неожиданно решил собрать еще немного дани именно для себя. С малой дружиной он вышел в поход. Возле столицы древлян Искоростеня он был убит возмущенными древлянами. Там же был похоронен. На этом и завершилось правление князя Игоря.

Источник: histrf.ru

26

Історія України, 7 кл

Т-2 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З жовтня 1078р.

ЗАСНУВАННЯ КИЄВА. РУСЬКА ЗЕМЛЯ.

Центром заснування єдиної сх.-слов’янської держави стало м. Київ. Воно виникло в кін.5- на поч.6 ст. ( 6-7). Про нього повідомляє літописець Нестор у «Повісті минулих літ» (легенда про Кия та його братів). Саме Кий заснував першу династію київських князів – Києвичів. Літописець повідомляє, що Кий ходив походом на Константинополь, уклав договір з їх імператором, спробував підкорити дунайські землі. Кий заснував на Дунаї м. Києвець і хотів перенести туди столицю своєї держави. Племінна держава Києвичів – Руська земля або Полянський союз – виникла в 2 пол. 7 ст. Араби називали її Куявія.

До складу Полянського союзу увійшли племена полян, сіверян і древлян. Він розта-шовувався в середньому Подніпров’ї. Літописець наз. цю державу Русь, а населення – русами. Найбільшого розвитку ця держава досягла за правління потомків Кия –Діра і Аскольда. Нестор пише, що ці князі правили одночасно і були вбиті Олегом при захопленні Києва. Але сучасні історики вважають, що ці два князі правили в різний час.

Дір правив у 30- 50-х р.р. 9 ст. Арабський історик і мандрівник Аль- Масуді назвав Діра першим серед слов’янських князів , який володіє багатьма землями і містами.

Аскольд – наступник Діра і останній князь з династії Києвичів. Правив у 60 – 80-х р.р. 9 ст. (860 -882р.р.). Він:

* Звільнив полян від сплати данини хозарам;

* У 860 р. здійснив успішний морський похід проти Візантії. Саме після цього походу у візантійських джерелах вперше з’явилася назва «Русь» щодо укр. земель.

* Під час цього походу Аскольд першим із київських князів прийняв християнство

(860р.) і зробив спробу похрестити киян , але невдало, бо київська знать і волхви

( священослужителі у язичестві) підняли повстання проти нього.

* У 864- 866 роках Аскольд провів ще 2 походи на Візантію, але невдалі. За угодою

Русь повинна була сплачувати Візантії щорічну данину.

Загинув Аскольд у 882 році. За легендою, був вбитий Олегом і варягами при захопленні ними Києва (легенда).

Руською землею називали землі сучасних Київщини, Житомирщини, Чернігівщини.

Походження назви «РУСЬ».

Історики не мають єдиної думки з приводу походження назви «Русь». Є кілька теорій з цього приводу:

  • Скандинавська – термін «Русь» має норманське походження , бо русами називали деякі племена варягів.

  • Фінська – ця назва походить з фінської, бо так фіни називали варягів.

  • Сарматська – назва «Русь» походить від назви «руси», якою араби і візантійці називали слов’ян і слов’янізованих сарматів — роксолан.

  • Слов’янська – «Русь» походить від назви слов’янських племен русів , які

жили в долинах річок Рось, Росава, Роставиця. Слово «руса» у давнослов’янській мові означає « річка». Отже, Русь – країна річок, а населення наз. русами.

  • Іранська – «Русь» походить з іранської мови , що в перекладі означає «світлий».

Походження назви «Україна».

Вперше назва «Україна» згадується у Київському літописі під 1187 роком щодо Переяславської землі, коли повідомляється про смерть переяславського князя Володимира Глібовича , який прославився боротьбою з половцями. («Плакала по ньому вся Україна»). Але назва «Україна» щодо всієї держави поширюється лише в сер.16 ст. Одночасно у середньовіччі щодо України використовували назви Рутенія і Роксоланія.

Походження назви « Мала Русь».

Вперше цей термін з’явився на поч.. 14 ст., коли галицький король Юрій І створив у 1303 році Галицьку митрополію (окрему церкву). Цю назву використовували візантійські патріархи , щоб відрізняти «Велику Русь» (Київську) від «Малої Русі» ( Галицько-Волинської). В офіційних документах цей термін вперше з’явився в грамотах останнього галицько — волин. князя Юрія ІІ Болеслава Мазовецького, який носив титул « король всієї Малої Русі».

Руську Землю – державу полян, древлян і сіверян — історики вважають попередницею

Київської Русі. Саму Київську Русь історик М. Грушевський називав «першою формою

української державності»

УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Правління Олега (882- 912р.р.)

Київська Русь виникла у 80-х роках 9 ст. ЇЇ утворенню поклав початок Олег (Віщий) , коли у 882 р. захопив Київ і проголосив себе руським князем , а Київ — «матір’ю городів руських».( Легенда про завоювання Києва).

Олег першим почав формувати територію Київської Русі , об’єднавши у 882 році Київську і Новгородську землі в одну державу. Він почав завойовувати навколишні східнослов’янські племена і підкоряти їх Києву.

Олег правив протягом 882-912 років. Він приєднав до Русі землі сіверян,радими-чів, древлян, частково дреговичів та неслов’янські племена Весь і Меря.

Велику увагу приділяв зміцненню князівської влади. Носив титул «великого князя» , бо правив і Київським князівством, і всією Руссю. Інші племінні князі були його васалами, тобто залежали від київського князя і мали щорічно платити йому данину. Головною опорою і найближчим оточенням великого князя була варязька дружина (військо ),яка служила за винагороду.

Збирання данини називалось полюддям. Київський князь данину збирав особис-то , виїжджаючи для цього з дружиною у племінні князівства. Данина сплачувалась натурою (продуктами) , т. з. натуральна рента. Точних розмірів її встановлено не було. Одночасно із збиранням данини князь чинив суд за звичаєвим правом, тобто за правилом « око за око, зуб за зуб».

Зовнішня політика Олега:

1. Заставив Європу визнати Русь як сильну державу.

2. Уклав угоду з варягами ,за якою їхня дружина допомагала Олегу у походах.

3. Організував опір угорським племенам, які в 2 пол. ІХ ст. через руські землі

переходили з волзьких степів у Європу.

4. У 912-913 роках провів походи проти Арабського халіфату( під час них загинув).

5. Звільнив всі східнослов’янські племена від сплати данини хозарам.

6. Провів 2 вдалі походи проти Візантії: у 907 і 911 роках.

Після першого походу (колеса на кораблях) Олег прибив свій щит на ворота Констан- тинополя і уклав з Візантією вигідну угоду:

— Візантія мала платити Русі щорічну данину;

— Руські купці звільнялись від сплати мита за торгівлю у Візантії;

— Візантійський імператор протягом 6 місяців забезпечував руських купців

продовольством, а на дорогу додому давав корабельне спорядження.

Оскільки Візантія не виконувала умови договору, то у 911 р. Олег провів новий похід (успішний) і після нього договір був доповнений новими умовами:

  • Візантія і Русь допомагають суднам одна одної , які потерпіли катастрофу.

  • Дві держави зобов’язались повертати одна одній втікачів і полонених.

Помер Олег у 912 році за легендою від укусу змії.

Значення діяльності Олега:

  • Він поклав початок утворенню єдиної східнослов’янської держави – Київської Русі;

  • Об’єднав північну і південну Русь і цим поклав початок формуванню території держави, приєднав до неї інші східнослов’янські племена;

  • Сприяв перетворенню Русі на централізовану державу, побудовану за васально – сеньйоральним принципом;

  • Сприяв міжнародному визнанню Київської Русі.

Син Рюрика і засновник династії князів – Рюриковичів. Продовжував збирати

Руські землі навколо Києва: відновив владу над древлянами і приєднав частину уличів. Дав відсіч печенігам, які під час його правління вперше напали на Русь – у 915 році.

Зовнішня політика:

  • Продовжує боротьбу з Візантією. У 941 і 944 р. р. він провів 2 походи на Візантію, але невдалі:

-у 941 році греки спалили його флот при допомозі «грецького вогню»;

-у 944 році його флот потопила буря.

Ігор був змушений укласти новий договір із Візантією, менш вигідний , ніж Олегів. За цим договором:

  • Русь втратила землі Пн. Причорномор’я і гирло Дніпра;

  • Русь мала платити данину Візантії;

  • Руські купці мали сплачувати мито за торгівлю у Візантії;

  • Русь зобов’язувалась давати Візантії військову допомогу у її війнах.

Літописець писав, що при затвердженні цього договору в Києві клятву давали

кияни – християни у церкві Іллі, а кияни – язичники – перед ідолом Перуна.

У 944 році Ігор провів похід на Закавказзя проти гірських племен, які були союзниками Візантії. Похід вдалий, бо Ігор захопив 2 міста – Берду і Дербент.

Загинув Ігор у 945 році під час повстання древлян, коли спробував двічі зібрати у них данину ( легенда ).

957-?

ПРАВЛІННЯ ОЛЬГИ (945 -964) 969 -?

Це перша жінка в історії європейських держав, яка стояла на чолі держави.

У 946р. вона придушила повстання деревлян, покарала їх за вбивство чоловіка і ліквідувала їх племінне князівство , підчинивши землі деревлян безпосередньо Києву. (Легенда). Щоб не допустити нових повстань, вона провела реформу збирання данини ( 946-947)р.:

  1. Полюддя уже збирав не князь, а спеціальні князівські люди;

  2. В племінних князівствах створювались погости .

Погостице спеціальні адміністративно — господарські центри, в яких збирали і зберігали данину, а спеціальні князівські люди чинили там суд і управління.

  1. Було впорядковано час і розміри збирання данини:

  • данину збирали в листопаді після збирання врожаю;

  • встановлювались такі види платежів на користь князя,як : а) уроки — це данина ( натуральна); б) оброки – це повинності, які мав виконувати селянин; в) устави – це податки.

  1. Для поповнення князівської казни Ольга закріпила за нею «ловища»- найбільш багаті на хутрового звіра землі , а також наказала позначити бортні дерева, мед і віск із яких йшов у державну казну і використовувався для зовнішньої торгівлі.

Ольга перша із князів – Рюриковичів прийняла християнство (957р.) і зробила спробу похрестити всю Русь , але невдало.

Історики підкреслюють, що всі князі до Ольги лише розширювали кордони держави, а вона перша , яка на цих землях правила. Дбала про зміцнення авторитету і впливу руської держави. Для цього:

  • У 957 році їздила з посольством у Візантію , уклала з її імператором Костянтином Багрянородним новий договір, який відмінив невигідні для Русі умови, укладені ще Ігорем.

  • Під час цієї поїздки Ольга і прийняла християнство ( легенда ).

  • Встановила дипломатичні відносини з Німецькою імперією. Для цього вона у 959 році відправила посольство до нім. імператора Оттона І та попросила прислати на Русь єпископів для хрещення Русі.

  • У 961 р. з Німеччини на Русь прибула місія єпископа Адальберта для поширення християнства , але була безуспішною.

Значення діяльності Ольги:

  1. Продовжувала формувати територію Київської Русі, першою почала підпоряд-ковувати племінні княжіння безпосередньо великому князю.

2. Сприяла піднесенню авторитету Київської Русі , уклала вигідні договори з Візантією і Німеччиною.

  1. Багато зробила для поширення християнства, за що православна церква канонізу-вала її і причислила до лику святих і рівноапостольних.

Ще за свого життя Ольга передала владу своєму сину Святославу.

ПРАВЛІННЯ СВЯТОСЛАВА ХОРОБРОГО (ЗАВОЙОВНИКА)

( 964 ( 957) – 972 )

Грушевський називав його «першим козаком на престолі».

Головну увагу під час свого правління спрямував на завоювання чужих земель, а внутрішню політику залишав на Ольгу. Кияни та Ольга дорікали йому: «Ти, княже, чужої землі шукаєш , а свою полишив…»

Зовнішність князя описав візантійський історик Лев Диякон (Документ). Літописець – Нестор повідомляє про нього , що …князь в походи возів з собою не возив , Їжу не варив , а спав з дружинниками на землі ,постеливши кінську попону, під голову клав сідло. Ідучи в похід, попереджав: «Іду на вас».

Внутрішня політика:

  1. Займався нею мало,бо все життя провів у походах.

  2. Завоювавши Дунайські землі, заснував там м. Переяславець і мріяв перенести туди свою столицю.

  3. Був прихильником язичества. Після смерті Ольги наказав зруйнувати всі християн-ські храми і переслідував християн.

  4. Вирушаючи у 2-й Дунайський похід ,щоб не залишити беззахисною Русь, провів у 969-970 р. р. адміністративну реформу.

Суть адміністративної реформи: він призначив синів своїми намісниками в окремих землях: старшого Ярополка – в Києві, Володимира — в Новгороді, а Олега – в Овручі. Щоб зберегти єдність земель, зобов’язав синів підкорятись старшому, Ярополку.

Зовнішня політика :

  • Він діяв переважно військовими методами, мало дбав про оборону своїх земель, а прагнув розширити кордони за рахунок чужих.

  • 965 р.- приєднав до Русі землі в’ятичів, згодом повністю приєднав уличів ,тиверців, Тамань (967), Саркел (967).

  • У 965 р. здійснив похід проти Волзької Болгарії;

  • У 966 – 967 р. р. воював з Хозарським каганатом і зруйнував цю державу, що мало негативне значення для Русі. Хозарія в цей час не становила загрози для Русі, а зруйнувавши її, Святослав знищив той щит, який захищав Русь від ще більш войов-ничих кочових племен печенігів і половців.

  • У 967 р. підкорив племена Пн. Кавказу ясів та касогів, завоював Тамань.

  • У 968 р. проводить 1-й похід на дунайську Болгарію на прохання Візантії,як її союзник. Похід успішний,князь завоював багато земель, які хотів закріпити за собою. Заснував м. Переяславець, яке хотів перетворити на свою столицю. Це не сподобалось Візантії, яка підмовила печенізького хана Курю напасти на Київ. Лише керівництво Ольги дало змогу киянам організувати опір печенігам. Святослав змушений був повернутися, щоб захистити Київ (звинувачення киян і Ольги).

  • У 969 р. він розгромив печенігів і почав підготовку до нового походу на Дунай. В цьому році помирає Ольга . Святослав , щоб не залишити Русь без захисту, проводить свою адміністративну реформу.

  • У 970 році Святослав проводить другий Дунайський похід проти Болгарії. Спочатку йому вдалось захопити багато земель, але на допомогу болгарам прийшов візантій-ський імператор Іоан Цимісхій і русичі почали терпіти поразки.

  • У липні 971 року біля м. Доростол відбувається вирішальна битва між руським і об’єднаним візантійсько — болгарським військом. Святослав, розуміючи, що його виснажена дружина приречена на поразку, звернувся до неї з такими словами: «Тож не осоромимо землі руської, а ляжемо кістьми тут , бо мертві сорому не імуть». Святослав отримав поразку, але і візантійці мали такі великі втрати, що пішли на переговори. За укладеною угодою Святослав відмовився від усіх завойованих на Дунаї земель , а за це візантійці безперешкодно пропускали руське військо додому, надавали йому провіант і в майбутньому обіцяли ставитись до русичів , як до дру-зів. Відпустивши більшу частину війська з обозом додому суходолом, сам Святослав з невеликою дружиною поплив на кораблях. Іоан Цимісхій намовив печенігів напасти на княжу дружину, бо вона везе велику здобич.

  • В березні 972 року руські кораблі ввійшли в Дніпро і змучена дружина зупинилась на відпочинок на о-ві Хортиця. Вночі на неї напали печеніги, в битві вся дружина була перебита , загинув і Святослав. Куря наказав зробити з його черепа чашу з надписом «чужої шукав, а свою погубив».

Значення діяльності Святослава:

  1. Святослав був людиною мужньою , талановитим полководцем, але недалекогляд-ним політиком. Завойовані ним землі Русь втримати не могла і незабаром втратила. Але, виснажена постійними війнами, сама стала легкою здобиччю для нападників.

  2. Русь втратила всі дипломатичні здобутки , яких досягнули попередники Святослава.

Святослава називали Олександром Македонським української історії.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (СВЯТИЙ, КРАСНЕ СОНЕЧКО)

(980 – 1015)

Після смерті Святослава між його синами 8 років йшла міжусобна боротьба за владу. Ярополк, який правив в Києві, вбив свого брата Олега Овруцького і захопив його древлянські землі. Потім пішов на Новгород, де правив Володимир. Володимир втік до варягів , найняв там дружину і пішов війною проти Ярополка. Він повернув собі Новгород , а згодом оточив Київ. У 980 р. Володимир захопив Київ, при цьому Ярополк був вбитий. Т.ч. у 980 році Володимир став одноосібним правителем Русі, великим київським князем.

Він знову об’єднав під своєю владою всі руські землі ,відновив єдність держави.

За Володимира Київська Русь простягалась від верхів’їв Дністра і Карпат, середнього Німану і Двіни на заході — до верхів’їв Волги і Дону на сході; і від Балтійського моря , Ладозького і Онезького озер на півночі — до Чорного моря на півдні. Саме за правління Володимира греки почали називати Чорне море Руським морем.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

Головне завдання у внутрішній політиці Володимира зміцнення великокнязів-ської влади, централізація держави та зміцнення її обороноздатності.

На це були спрямовані реформи , яких Володимир провів аж 7.

  1. Військова реформа: він звільнив зі служби варязьку дружину і замість неї набрав дружину зі слов’ян. Дружину очолив дядько Володимира Добриня Микитич.

  2. Адміністративна реформа: Він повністю ліквідував всі племінні князівства , позбавивши влади племінних князів. Ці князівства було перетворено в звичайні адміністративні одиниці — землі, правити якими Володимир поставив своїх синів – посадників. Т.ч. йому вдалось повністю зламати сепаратизм прагнення земель до відокремлення .

В результаті цієї реформи родоплемінний принцип поділу держави було замінено на територіальний поділ. Це означало, що процес формування єдиної східнослов’ян-ської держави було завершено.

  1. Судова реформа: він звів всі норми усного звичаєвого права у єдине зведення,яке дістало назву «Устав земляний».

  2. Грошова реформа: Володимир першим із князів почав карбувати власні золоті і срібні монети , т. з. «злотники» і «срібники». На них був зображений сам Володимир, Ісус Христос і тризуб – княжий знак Володимира, яким він позначав свою власність.

  3. Оборонна реформа: для боротьби із кочівниками – печенігами, які часто нападали на південні і східні землі Русі , спорудив цілу систему оборонних укріплень із земляних валів, фортець та укріплених містечок по річках Сула,Стугна, Десна,Трубіж і Остр. Ці споруди дістали назву «змієві вали». Крім того, для оборони руських земель використовували також і «Траянові вали», які були споруджені для захисту від кочовиків при римському імператорі Траяні у І –ІІ ст. Залишки цих валів є сьогодні на Поділлі (Вінницька, Хмельницька,Тернопільська обл.) і на землях Молдови. Частину цих валів ,вважають, спорудили анти.

  4. І релігійна реформа: Володимир розумів, що для об’єднання держави потрібна єдина ідеологія, релігія. З цією метою у 980 році він провів І релігійну реформу, за якою спробував об’єднати всіх язичеських богів у єдиний загальноруський пантеон. Для цього він наказав звести до Києва ідоли всіх племінних богів і помістити у єдине капище на Старокиївській горі.

«пантеон» ( тео — бог) – це зібрання всіх богів , в яких вірить певний народ.

«ідоли» (боввани, кумири)- це дерев’яне або кам’яне зображення ( статуя) язичесь-кого бога.

«капище»- святилище; місце,де стояли ідоли богів і проводились релігійні обряди.

«волхви»- це священнослужителі у язичеській релігії.

«монотеїзм»- ( моно- один; тео- бог) – єдинобожжя.

«політеїзм» — (полі-багато) – багатобожжя.

Але спроба реформувати язичество була невдалою, бо кожне плем’я і дальше покло-

нялось лише своїм богам. Володимир зрозумів, що лише ввівши нову, монотеїстичну

релігію він зможе об’єднати Русь. Тому він проводить ще одну релігійну реформу.

  1. ІІ релігійна реформа — прийняття християнства (988р.)

Хрещення Русі , його наслідки.

Сам Володимир охрестився в м. Корсуні (Херсонес) у 988р.( Легенда). Повернувшись до Києва із священиками, архітекторами, іконописцями, вирішив похрестити Русь . Кияни були охрещені в липні 988р. у р. Почайні , притоці Дніпра. Ідоли були скинуті в Дніпро, а на місці капища Володимир наказав спорудити першу у Києві кам’яну церкву – церкву Богородиці, яка дістала другу назву – Десятинна церква ( 989-996р.), бо на її будівництво князь віддав 10- ту частину своїх маєтків. (Легенда)

Після цього священики при підтримці дружини розійшлися по всіх землях і похрес-тили їх. Населення чинило опір хрещенню ( повстання в Києві, Новгороді), який долав-ся мечем і вогнем. Т.ч., Русь прийняла східний варіант християнстваправослав’я. Руську церкву очолював митрополит. Йому підкорялись єпископи (очолювали окре-мі церковні округи – єпархії) та священики (очолювали церкву на певній території – парафію). Великі і впливові монастирі очолювали архімандрити , а звичайні – ігумени.

Утвердження християнства проходило повільно , церква не змогла перебороти язичеські традиції , а тому асимілювала їх і пристосувала до потреб християнства.

За хрещення Русі літописець називав Володимира «новим Костянтином Риму , що сам охрестився і охрестив людей своїх». Церква канонізувала Володимира і ввела його в ранг святих.

При Володимирі діяло 5 єпископств. Щоб уникнути залежності від Візантії, князь хотів зробити руську церкву незалежною від неї , тобто автокефальною -незалежною.

Першими митрополитами на Русі були Михаїл і Лев.

У 988 р.Володимир видав церковний статут під назвою «Устав Володимира». Цей Устав :

вводив новий податок на церкву – церковну десятину;

— створював церковний суд , який мав судити за злочини проти християнства, зокре-ма, за знахарство, чаклунство, родинні суперечки тощо.

Значення хрещення Русі.

  1. Воно сприяло остаточному розпаду родових відносин ;

  2. Воно стало основою для створення єдиного давньоруського народу і єдиної централізованої держави.

  3. Християнство зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, бо всі європейські держави давно вже були християнськими.

  4. Християнство сприяло зміцненню влади Великого київського князя.

  5. Сталися великі зміни в духовному житті і розумінні світу слов’янами,вони відмови-лися від багатожонства, смертної кари , пом’якшились звичаї, відмовились від принесення жертв.

  6. Сталися великі зміни в культурі. З Візантії на Русь прийшли архітектори, іконописці, було споруджено десятки храмів , виникла власна руська школа іконопису, мозаїки, фрески, почалось книгописання , літописання, з’явились нові ремесла.

  7. Болгарські монахи Кирило і Мефодій створили нову писемність: спочатку

глаголицю (48 букв), а згодом кирилицю (43 букви).

Велику увагу Володимир приділяв розбудові самого Києва: були збудовані нові князівські палати з міцними укріпленнями, які дістали назву «град Володимира».

Зовнішня політика Володимира.

Головну увагу у зовнішній політиці приділяв не захопленню чужих земель,а обороні кордонів Русі від нападів та зміцненню авторитету держави.

Він поєднував у зовн. політиці як військові дії, так і дипломатичну діяльність. Він пер-шим використовував «шлюбну дипломатію» , тобто одружував своїх дітей на іноземних принцах і принцесах.

Володимир завершив формування території Русі:

— у 981 році він приєднав від Польщі «червенські городи»( м. Червень, Волинь, Белз, Перемишль) , а також приєднав землі білих хорватів, дулібів і Закарпаття, відновив владу над в’ятичами і радимичами.

— у 985 р. воював з Волзькою Болгарією;

мав дружні відносини з Візантією , встановив дипдоматичні відносини з

Чехією, Угорщиною, Польщею, Німеччиною, Вірменією, Римом.

Боротьба за владу між синами Володимира.

На Русі не існувало єдиного узаконеного порядку успадкування великокнязівського

столу. Це стало причиною постійних міжусобних війн між нащадками князів.

Володимир помер у 1015 р. Владу в Києві захопив Святополк – прийомний син Володимира. Щоб правити самому, він вбив своїх братів Бориса і Гліба, за що літописці дали йому ім’я «окаянний»(проклятий).

Ярослав , який правив у Новгороді, дізнавшись про вбивство братів, пішов з новго-родською дружиною і найнятими варягами проти Святополка і в 1016 році розгромив його біля м. Любеча , вперше зайняв Київ та став київ. князем,але ненадовго. Святополк при допомозі свого тестя польського короля у 1018 р. в бою біля м. Волинь розгромив Ярослава і вернувся в Київ. Польський король за допомогу у війні забрав собі від Русі Червенські городи.

Ярослав у 1019 р. проводить другий похід на Київ , розгромив Святополка біля м. Переяслав на р. Альта і остаточно став київським князем.

Щоб зберегти єдність Русі, Ярослав знищив свого племінника – полоцького князя

Брячеслава, який відмовився платити Києву данину і навіть захопив Новгород.

Але проти Ярослава виступив останній із живих братів Ярослава – Мстислав, який

правив у Тмутаракані. Вирішальна битва між ними відбулась у 1024 р. біля м. Черні-гова. Ярослав потерпів поразку , але у 1026 р. між Ярославом і Мстиславом було укладено угоду,за якою брати поділили Русь по Дніпру на 2 частини: Правобереж-жям із Києвом правив Ярослав , а Лівобережжям із центром у Чернігові правив Мстислав.

Тільки у1036 році , коли помер Мстислав, Ярослав знову об’єднав всю Русь і став її

єдиновладним правителем .

ПРАВЛІННЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

( 1019 – 1054 р.р.)

Внутрішня політика:

  1. Головним завданням у внутр. політиці вважав зміцнення єдності Русі і централі-зацію держави. Більше дбав не про завоювання нових земель, а про зміцнення кордонів , головним методом управління була дипломатія.

  2. У 1030 -1031 р.р. він був змушений провести новий похід на Червенські городи ,щоб

повернути їх від поляків.

  1. Продовжував боротьбу з печенігами . У 1036 році остаточно розгромив печенігів біля Києва і наказав на місці битви спорудити Софійський собор( 1037р.)

  2. Правління Ярослава було часом найвищого економічного і культурного розвитку Русі.

Він остаточно ліквідував місцевий сепаратизм , визначив кордони держави , прагнув удосконалити управління державою.

  1. Дуже важлива подія при Ярославові – створення першого письмового зведення законів Київської Русі. В 1016 році він створив «Найдавнішу правду» або «Правду

Ярослава , яка складалася із 18 статей , в яких визначались покарання за різні види

злочинів. Вперше в історії було замінено кровну помсту і смертну кару на грошовий штраф – віру.

Віра – це грошовий штраф за вчинення злочину. Найтяжчий злочин – проти князя і його

майна. Покарання за нього – потала.

Розміри штрафів:

  • За вбивство людини – 40 гривень;

  • За вбивство княжих людей – огнищанина, збирача податків, княжого тіуна – 80 гр.

  • За вбивство сільського старости , вільного хлібороба – 12 гривень;

  • За вбивство рядовича, смерда чи холопа – 5 гривень;

  • За крадіжку у простолюдина – 3 гривни, у феодала – 12 гривень.

«Правда Ярослава» стала першою частиною «Руської правди» — давньоруського збірника законів. Вона захищала життя і приватну власність феодалів.

  1. У 1024 – 1026 р. р. Ярослав видав закон «Покон вірний», в якому було визначено розмір данини на користь князя і княжих дружинників за те , що вони чинили суд.

Літописець писав про Ярослава: «Він засіяв книжними словами серця віруючих людей».

Ярослав був першим князем , який багато зробив для розвитку культури :

  • При ньому були відкриті школи для хлопчиків в усіх містах (державні, церковні,

приватні). Внучка Ярослава Янка Всеволодівна у 1086 р. відкрила першу школу для

дівчат при Андріївському монастирі.

  • У 1037 році при Софійському соборі було відкрито першу на Русі бібліотеку та

майстерню по переписуванню книжок – скрипторій.

  • У 1051 році в Києво-Печерському монастирі було створено центр книго писання та літописання.

  • Освіта була доступна не лише для знаті , але і для городян. Про це свідчать надписи на стінах давніх будівель, буквенні клейма на ремісничих виробах, а також берестяні грамоти, знайдені в Новгороді (Росія) і в Звенигороді (Україна).

  • Створював нові і розбудовував старі міста. У Києві спорудив нову систему укріплень-

«город Ярослава». Спорудив міста Ярослав і Юрьєв.

Адам Бременський – німецький хроніст 11 ст. назвав Київ «окрасою Русі»

В Києві з’явилась велика кількість нових споруд: Золоті ворота і Софійський собор

(1037р.); Іриненська і Георгіївська церкви, собори в багатьох містах.

  • У 1051 р. було засновано Києво-Печерський монастир ( засновники Антоній і Феодосій).

  • У 1039 р. Ярослав заснував Київську митрополію.

  • Зробив ще одну спробу перетворити руську церкву в автокефальну. Для цього за

його наказом у 1051 році митрополитом руської церкви було обрано русича Іларіона – настоятеля Києво — Печер. монастиря.

Діяльність Іларіона сприяла культурному піднесенню Русі. Він добився канонізації

перших руських святих – Бориса, Гліба ,Ольги і Володимира.

Іларіон є автором одного із найвідоміших творів К.Русі – «Слова про закон і благо-дать»,в якому він прославляв християнство і Володимира Великого за хрещення Русі.

  • У 1039 р. в Києві було створено Київський літописний звід. За велике сприяння

розвитку культури і господарства Ярослав отримав прізвисько Мудрий.

Зовнішня політика Ярослава.

  1. У 1030-1031р. відвоював від Польщі Червенські городи, але не зміг повернути

Закарпаття.

  1. Приєднав землі фіно – угорських племен чуді, воді, іжори. На землях чуді спорудив м. Юрьєв (Тарту).

  2. Здійснив успішні походи проти ятвягів, литовців , мазовшан і ямів.

  3. В зовнішній політиці надавав перевагу дипломатичній діяльності , а не війнам. Мав

дипломатичні відносини із Польщею, Німеччиною, Угорщиною, Францією, скандинав-

ськими країнами , Візантією. Ярослава називали «тестем Європи» ,бо через укладен-ня шлюбів своїх дітей з іноземними принцами і принцесами він добився вигідних міждержавних союзів. Сам Ярослав був одружений на дочці шведського короля, його

сестра стала польською королевою, донька Єлизавета одружилась із норвезьким королевичем Гаральдом Сміливим , дочка Ганна – з французьким королем Генріхом І,

дочка Анастасія – з угорським королем Андрієм, син Всеволод – на візантійській принцесі з роду Мономахів.

Помер Ярослав у 1054 р. Перед смертю, щоб його сини не вчиняли братовбивства,

провів адміністративну реформу (1054р.),поділивши зелі між синами. Він залишив синам заповіт жити в мирі і братолюбстві.

Суть адміністративної реформи Ярослава.

Мета реформизберегти єдність Русі, не допустити міжусобиці між синами.

Суть реформи Ярослав розділив К. Русь на окремі володіння – уділи і розділив їх між синами і внуками за старшинством.

Старший син Із’яслав отримав Київську землю, Святослав – Чернігівську, Всеволод-

Переяславську, Ігор – Волинську ,В’ячеслав – Смоленську , а внук Ростислав – Галицьку.

Із’яслав

Святослав КиївПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоря

Всеволод Чернігів Повідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоря

Ігор Переяслав

В’ячеслав ВолинськуПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоря

Внук Ростислав СмоленськуПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоряПовідомлення про князя ігоря

Галицьке

Було змінено систему успадкування князівств. Новий порядок дістав назву «принцип сенйорату – васалітету». За ним:

владу в Києві і вцілій Русі успадковував старший у роді. Інші князі займали решту князівств по старшинству. У разі смерті одного з князів його місце займав наступний по віку, а інші князі теж переміщались. За цим принципом, кожен син рано чи пізно ставав київським князем мирним шляхом, без вбивства.

Але цей принцип не врятував Русь від роздробленості, а фактично став його початком.

Русь за Ярославичів

Після смерті Ярослава київським князем став його старший син Із’яслав, але виявився слабким правителем, тому змушений був погодитись на співправління двох наступних братів – Святослава і Всеволода. Таке співправління трьох правителів називається тріумвіратом. Тріумвірат ( Із’яслав, Святослав і Всеволод) правили з 1054 до 1073р. Вони усунули від правління двох молодших братів, а після їх смерті привлас-нили собі їх володіння.

Головною проблемою в цей час були напади половців. Перший напад половців був у 1061р.

У 1068р. половці знову напали на Русь, війська тріумвірату були розгромлені на р. Альта біля Переяслава. Київ залишився без оборони і кияни вимагали у князів зброї, щоб самими захищати місто. Із’яслав відмовив, це привело до першого повстання киян (1068р.). Кияни вигнали з Києва Із’яслава і братів і визволили із тюрми полоцького князя Всеслава, обравши його київським князем. Всеслав виявився слабким князем і втік з Києва.

Із’яслав придушив повстання при допомозі війська польського короля, і свого тестя Болеслава Хороброго і вернувся в Київ.

Источник: StudFiles.net

Мирослав МАМЧАК
ФЛОТОВОДЦІ УКРАЇНИ

ІГОР
князь київський

Повідомлення про князя ігоря

Згідно з хронологією "Повісті плинних літ" князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега.
Час народження Ігоря, його династичний зв’язок до Олега залишилися для історії не виясненими й досі.
Перші історичні повідомлення про походи князя Ігоря починаються з початку 940-х років. З цих, ще достатньо скупих, історичних даних можна зробити висновок, що Ігор був енергійним і здібним князем. Як повідомляє літописець, він був "храборъ і мудръ" і міцно держав у своїх руках штурвал державного правління.
Заступивши на княжий стіл князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.
Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Льоготет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми оповіданнями, в 941 році князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найбільш імовірною вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русів. В ті часи війна була основним засобом вирішення суперечок. Тож, як і його попередник, князь Ігор вирішив досягти справедливості силою свого флоту під стінами Царгорода. Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину, він вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки.
Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русичів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русичів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Теофана. На озброєнні грецьких брандерів був "ясний вогонь", якого не мали русичі. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.
Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Бітинії і Пафлягонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русичів, а флотилія Теофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову потерпів відчутну поразку. Греки своїм "ясним вогнем" (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Та вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки — "Батьківщини русів". Весь перехід до Керчі русичі відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.
Полонених русичів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.
У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено нову союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було оговорено при Олегові. Русь вже зобов’язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.
Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових приготувань князя Ігоря. Вже у вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русичів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русичі, діставшись берегом до Дербента, завантажились на кораблі і з моря увійшли в гирло ріки Кури. Рікою їхня флотилія досягла середини Албанії, території нинішнього Карабаху.
Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху — велике і багате місто Бердау і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну.
Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, "поплила назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу".
Одружений князь Ігор був з Ольгою, мудрою і кмітливою донькою "од Плескова", "світлого і великого князя".
Загинув великий князь Ігор десь після 945 року в бою з повсталими проти нього древлянами в Іскоростині де і був похований. Тривалий час там його могила зберігалася але з плином часу була втрачена.
За своє недовге князювання Ігор проявив себе талановитим будівничим держави і відважним флотоводцем. Під його управлінням флот древньокиївської держави дістав подальший розвиток і продовжував служити важливим аргументом зовнішньополітичної діяльності князя, направленої на зміцнення древньокиївської держави.

Повідомлення про князя ігоря

Источник: ukrlife.org

Князь Ігор

Реальність Ігоря, чоловіка княгині Ольги та батька Святослава, на відміну від Олега «Віщого», не викликає сумнівів у істориків. Його похід на Константинополь у 941 році відзначений «Повістю временних літ», згадується і у візантійських історіографічних творах – продовженнях хронік Феофана і Георгія Амартола, в хроніках Льва Граматика і так званого Псевдо-Симеона Логофета. Згадка про смерть Ігоря, крім «Повісті …», міститься в «Історії» Льва Диякона. І все ж ми знаємо про нього дуже мало, а кілька відомих фактів його біографії породжують лавину питань. Плутанину вносить, як не дивно, хронологія «Повісті …», і саме через вказівки «точного» року тієї чи іншої події.

Мені вже доводилося говорити, що про час, місце народження та походження Ігоря нам нічого з достовірністю не відомо. Зайнятий Олегом літопис як би «приписує» до нього Ігоря, при цьому останній залишається в тіні, а життя його розтягується зовсім неправдоподібно. Дитинство Святослава до моменту смерті Ігоря і поява імені Святослава в договорі 941 року, про який я ще буду говорити, – ось єдині факти, що дають досліднику найбільш ймовірні точки відліку всього попереднього і наступного.

Народження історичного Ігоря в Новгороді на Волхові близько 879 року настільки ж нереальна, як і сорокалітня (!) безплідність Ольги. У нас немає ніяких підстав вірити тому, що Ігор одружився з Ольгою в 903 році і протягом 39 років не мав дітей, як і тому, що він взяв її в похилі роки не першим для себе шлюбом. Швидше за все, до моменту народження Святослава обидва вони, Ольга та Ігор, були молоді і повні сил. Іншими словами, у момент походу Ігоря на Константинополь, в 941 році, йому повинно було бути від 20 до 25 років.

Ймовірність подібних розрахунків підтверджується практикою шлюбів того часу і подібною ситуацією в кінці 60-х років X століття, коли у Святослава, який народився швидше за все в 942 році, до часу облоги Києва печенігами (в 968 році) було вже три сини. Іншими словами, час народження Ігоря припадає на початок 20-х років X століття – той самий час, коли, за хронологією Новгородського Першого літопису, Олег, посланий Ігорем, ходив на греків, повернувся до Києва і пішов «за морів».

Структура розповіді про Ігоря в «Повісті …» настільки схожа з розповіддю про Олега, що народжує і підозру у використанні однієї схеми або залежності одного від іншого, І той, і інший князь починають свою діяльність війною з древлянами і уличами (угличами), покладають на них данину, після чого відправляються на греків, щоб через чотири-п’ять років укласти з ними договір про торгівлю і дипломатичні відносини. А потім обидва вони живуть у Києві, «маючи світ до всіх народів», але тут слідує фатальна фраза, що «Приспи осінь …». Осінь, що наступила як ми знаємо, навела Олега на думку поцікавитися долею свого коня, і цікавість ця привела його до смерті. Для Ігоря осінь, що настала у 944 році виявилася фатальною, тому що він вирішив взяти подвійну (потрійну?) данину з древлян.

Згідно з «Повісті временних літ», Ігор почав свою державну діяльність з древлян і ними ж її закінчив. Вони виявилися основною проблемою його правління. У долі ж Олега війни з древлянами, будучи «загальним місцем», не грали ніякої ролі. Можна укласти, що вони були перенесені літописцем на нього з біографії реального Ігоря.

Однак перш ніж зайнятися древлянами, треба розглянути похід Ігоря на Царгород, про який чомусь мовчить Новгородський Перший літопис, не згадується, втім, і договір 944 року.

Все це не так вже й дивно. Розповідь про похід Ігоря в «Повісті …» цілком заснована на іноземних джерелах, причому самого заплутаного походження (ми залишаємо осторонь текст договору; його історія не до кінця ясна, оскільки і в південноруських літописних зводах у нього відсутня заключна частина з датою підписання ). В. М. Істрін, який спеціально вивчав хроніку Георгія Амартола, дійшов висновку, що для складання розповіді про похід Ігоря автор «Повісті …» користувався навіть не болгаро-руським перекладом хроніки, а його переробкою, що увійшла до «Хронографу по великому викладу», причому в його другій редакції. В результаті з одного походу Ігоря спочатку було зроблено три, потім з трьох – два, де подробиці розповіді були переставлені, і цей текст став вихідним для тексту «Повісті …», в нього було додано ім’я Ігоря, оскільки вказувалася тільки «русь» .

Що ж відбулося в 941 році? Як розповідає продовжувач хроніки Амартола, «місяця червня в 18 день, 14 індикту, русь припливла на Константинів град десятьма тисячами людей, що прийшли «від роду варязького». Проти них у трієрах і дромонах був посланий патрикій Феофан … Русь же в човнах очікувала, коли запалиться світло на вежі, званій Форос, де запалюється вогонь для вхідних вночі в Босфор. На ранок Феофан розбив стрій руських човнів, спалив багато вогнем, багато потопив, а ті, хто залишилися, бігли на схід. За ними берегом був посланий полководець Варда Фока, який багатьох знищив. На тих, хто втекли від Варди напав з східною армією доместик схол Іоанн Магістр і не дав їм пройти далі. Однак до підходу грецьких військ русь накоїла багато лиха.

морска битва

Вони спалили передмістя міста по берегах Золотого Рогу (Суд), одних полонених порубали, інших розпинали, третіх розстрілювали з луків; схопленим воїнам пов’язували руки і вбивали посеред голови залізні цвяхи. Спалили багато святих церков. Так русь розбійничала до осені, коли 15 вересня вони таємно перейшли до фракійських берегів, де їх виявив знову патрикій Феофан і потопив багато човнів, а інші втекли».

Дещо більше подробиць передає про цей набіг житіє святого Василя Нового, використане в «Повісті временних літ» поряд із запозиченнями з Амартола. Але все сходиться на тому, що на відміну від походу Олега Ігор зазнав нищівної поразки. Тому немає жодних підстав вірити, автору «Повісті …», що, повернувшись додому, Ігор почав збирати нове військо йти «мститися» грекам. По-перше, врятувалися, як видно, мало хто. По-друге, погром був нищівний, але найстрашніше враження на русь справив так званий грецький вогонь, про який, як свідчить Лев Диякон, з жахом згадували ще сподвижники Святослава. Воїни Ігоря кидалися у воду, щоб потонути, але не згоріти.

Таким чином, фактично нічим не може бути підтверджений похід Ігоря на греків у 944 році, який, згідно з «Повісті …», закінчився зустріччю візантійських послів на Дунаї, що доставили Ігорю «відступне». Навряд чи його підтверджує і так званий «Добруджанський напис» – камінь із залишками слов’янського письма, відкритий неподалік від Добруджі, на якому читається слова «греків», «Дмитрові жупані» і дата «6451», тобто 943 рік, «Повість …» саме із закінченням цього малореального походу пов’язує початок мирних переговорів, в результаті яких був підписаний договір 944 року.

Документ цей надзвичайно цікавий. Ми вперше знайомимося тут з членами княжої сім’ї, представленої Ігорем, його сином Святославом, княгинею Ольгою, двома племінниками Ігоря – Ігорем і Акуном.

Проте в преамбулі договору чомусь відсутні імена людей, що володіли владою і значенням при Ігорі, а пізніше – при Ользі та Святославі: у ній не згадано Свенельда, воєначальника Ігоря, який отримав ще за життя князя право стягування данини з уличів і древлян, немає і Асмуда, вихователя Святослава, хоча він в силу свого положення знаходився в якихось особливо тісних відносинах з княжої сім’єю. За тридцять років, що минули з часу договору Олега, в «роді руському», як можна бачити, відбулися великі зміни. Поряд з масою німецьких імен послів і купців русів, у договорі Ігоря вперше з’являються імена слов’янські, серед яких можна запідозрити і власне болгарські – Володислав, Прастен, Войко, Істр, Олеб, – і деякі інші, менш певні.

Автор: А. Нікітін.

P. S. Старовинні літописи розповідають: Мабуть якщо б князь Ігор жив у наш час, то міг би стати файним бізнесменом, вже не говорячи політиком. Хоча в нашій країні вести бізнес часом навіть більш важче ніж приймати активну участь у політичних перипетіях. От навіть відкрити чи навпаки ліквідувати підприємство (до слова чимало про ліквідацію підприємств та супутні юридичні можна дізнатись тут ) треба зібрати таку гору самих різноманітних документів, пройти стільки бюрократичних перепон, що княжіння у далекому Х столітті здасться дитячою грою у пісочниці.

Источник: travel-in-time.org

You May Also Like

About the Author: admind

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.