Шлях із варяг у греки карта

1Скандинавия

Путь «из варяг в греки» — водный путь из Балтийского моря через Восточную Европу в Византию. Само выражение «путь из варяг в греки» взято из Повести временных лет и звучит на самом деле немного не так. У Нестора-летописца написано: «путь из варяг в греки и из грек…». То есть, подразумевалось двустороннее движение — не только из Скандинавии в Византию, но и из Византии на север.

Сам путь без конкретных деталей описан в летописи во введении, рассказывающем о полянах и путешествии легендарного апостола Андрея, побывавшего у северных народов: «Когда же поляне жили отдельно по горам этим тут был путь из Варяг в Греки и из Греков по Днепр, а в верховьях Днепра волок до Ловати, а по Ловати можно войти в Ильмень, озеро великое; из этого же озера вытекает Волхов и впадает в озеро великое Нево, и устье того озера впадает в море Варяжское».


к мы знаем, река Волхов впадает в Ладожское озеро, которое соединено с Финским заливом рекой Невой. Но в те времена Нева была не просто рекой, а гораздо более широким водным протоком. Поэтому некоторые письменные источники X-XI веков вообще не разделяли Ладожское озеро и Финский залив, у них озеро Нево — это просто часть Финского залива и Ладоги одновременно.

Шлях із варяг у греки карта

Маршрут из варяг в греки для скандинава мог начинаться и на острове Готланд (Висбю), и в одном из древних торговых центров Скандинавии (Сигтуна, Бирка) и южного берега Балтики (Винета, Старигард, Ральсвик, Щецин). Начало путешествия с севера на юг в большинстве случаев приходилось на весну и лишь иногда на осень — в таком случае путешественникам приходилось на время прерывать свой путь и зимовать, оставаясь, например, в Ладоге до следующей весны.

2Финский залив

По Балтийскому морю скандинавы плыли к Финскому заливу. Путешествие по морю могло осуществляться на корабле (ладье) довольно больших размеров — не менее 16 метров в длину при ширине более 2 метров. Такая ладья имела не менее 8−10 пар весел и обязательно парус.

3Волхов


Из Финского залива суда попадали в Неву, преодолевали там пороги, а затем оказывались в штормовом Ладожском озере. Из Ладоги ладьи попадали в реку Волхов. До низовьев Волхова варяги могли плыть на тех же больших кораблях, что они использовали для плавания по морю. Но морские ладьи не могли проходить по речкам: они были слишком большие и тяжелые. Поэтому в Ладоге скандинавские торговцы или воины пересаживались на ладью меньшего размера. Речные ладьи также могли иметь парус, но количество гребцов было меньшим. Их размер был не больше 10−12 метров в длину, а осадка — не более полуметра.

Шлях із варяг у греки карта

Двигаясь от Ладоги вверх по Волхову, судам надо было преодолеть Волховские и Пчевские пороги, которые сильно затрудняли передвижение по воде в общей сложности на протяжении почти 20 километров.

4Озеро Ильмень


Из Волхова через Рюриково городище суда попадали в озеро Ильмень, а оттуда вверх по реке Ловать с дальнейшим переходом в Днепр.

5Путь от Ловати до Днепра

Как именно проходил путь от Ловати до Днепра точно неизвестно. Возможно, маршруты были разными. Один из возможных вариантов пути пролегал через Западную Двину: из Ловати волоком через водораздел до озёр Усвятское и Узмень, откуда по реке Усвяче в Западную Двину.

Наиболее удобные переходы из Западной Двины к Днепру были на участке между Витебском и Суражем, с одной стороны, и Смоленском и Оршей, с другой стороны, где расстояние между Днепром и Западной Двиной доходит до 80 км, а притоки этих рек подходят друг к другу на расстояние до 7−15 км, что делало возможным переправлять суда и грузы волоком.

Шлях із варяг у греки карта

Предполагается, что существовало два главных пути между Западной Двиной и Днепром. Первый — через реку Касплю и одноименное озеро, по рекам Удре и Клец, волоком через деревню Ермаки, через озеро Купринское и реку Катынку. Второй — через реку Касплю в реку Рутавечь, через озеро Большое Рутавечь, волоком через деревню Переволочье и по реке Березине до Днепра.

6Днепр


Днепр в верхней части течет с востока на юго-запад, и плыть по нему можно было относительно спокойно до того места, где он резко поворачивает на юг (примерно в районе Орши), вблизи этого места располагаются Кобеляцкие пороги. А в низовьях Днепра было еще девять серьезных порогов, описанных византийским императором Константином Багрянородным в середине X века. Достаточно выразительны имена этих порогов, приведенные императором: Не спи, Сверкающий, Бушующий, Ненасытный и т. д.

7Черное море

Путь по Днепру выходил в Чёрное море, минуя Днепровские пороги. Перед тем как выйти в море, судам требовалась дополнительная оснастка. Близ устья Днепра на острове Березань либо на острове Хортица на Днепре купцы делали остановку для этих целей. Выходя в море, суда двигались на запад, шли вдоль черноморского побережья (Румелийского берега).

8Константинополь

Таким образом варяги прибывали в Константинополь. Скандинавские торговцы везли туда железо-сырец, амбру, моржовую кость, изделия из китовой кожи (корабельные канаты и др.), оружие, янтарь. Из Северной Руси они везли меха, льняные ткани, лес, мёд, воск, кожи, смолу. Обратно из Византии везли вина, пряности, ювелирные и стеклянные изделия, иконы, книги.

Источник: diletant.media


placeholder+image

Розробка геополітичної стратегії має спиратися на здорове прагматичне мислення. Тим не менше, певну роль у ній має відігравати відчуття й усвідомлення смислів, які диктуються часом і простором, — смислів, які випливають із широкого географічного контексту і ритмів національної історії. Тому, роздумуючи про майбутнє України на міжнародній арені, варто не лише враховувати сучасну кон'юнктуру, але й брати до уваги логіку розгортання нашої історії. В тому числі в епоху Середньовіччя.

Формування середньовічної Київської імперії відбулося внаслідок взаємопереплетіння низки обставин і чинників: географічних, етнічних, економічних, військових.

Коли подивимося на карти Київської Русі, відразу кидається в вічі значна протяжність цієї держави з півночі на південь. Така видовженість співпадає з лінією Дніпра.

В українській суспільній свідомості Дніпро хоч і є важливим національним символом, але несе негативний смисловий відтінок, символізує крах державності і відсутність національної єдності. Вже на поч. 1660-х років державне утворення, що виникло завдяки повстанню під проводом Богдана Хмельницького, ділиться на дві частини — правобережну й лівобережну: Дніпро розсікає єдиний етнічний і політичний простір.


віть до недавнього часу поділ на Правобережжя і Лівобережжя використовувався для позначення гаданої різниці, що існує між регіонами України за критерієм чіткої української ідентичності / русифікованості і денаціоналізованості (події останніх кількох років довели хибність проведення такого “кордону” по Дніпру). Отож, для кризового стану української державності Дніпро є символом роздробленості зі сходу на захід. Натомість у Середні віки Дніпро став підставою інтеграції під владою Києва простору з півночі на південь.

Виникненню Київської імперії сприяв той факт, що Дніпро був надзвичайно важливою транспортною артерією, основою шляху з варяг у греки. Цей шлях пролягав від важливих торговельних центрів тодішньої Скандинавії, зокрема Бірки і Вісбю на о. Ґотланд, до Константинополя. Аби подолати цей шлях із півночі на південь, необхідно було перетнути Балтійське море, проплисти Фінською затокою, Невою, Ладозьким озером, річкою Волховом, озером Ільмень, річкою Ловаттю з її притоками, а потім, чергуючи волок із водним сполученням, дістатися до Дніпра, аби спуститися ним у Чорне море (долаючи при цьому пороги). Своєрідними “конкурентами” Дніпровій магістралі була Волга, що забезпечувала вихід до Каспію, та шлях, що пролягав через річкову систему Польщі та Південно-Західної України.

Взяття під свій контроль Дніпрового відрізку шляху з варяг у греки відкривало колосальні можливості, але вимагало неабияких амбіцій. Ці амбіції були продемонстровані Рюриковичами. Якщо західний та східний “конкуренти” шляху з варяг у греки так і не переросли у цілісні і завершені політичні утворення, то Рюриковичам вдалося перетворити транспортну артерію у повноцінний геополітичний суб'єкт.


Побудова Київської імперії відбувалася за такою схемою. Спершу утворюється варязький центр військово-політичної ваги на озері Ільмень. Потім Рюриковичі, продовжуючи контролювати північ, утверджують свою владу у Середньому Подніпров'ї. Таким чином утворюється вісь Київської імперії. Поступово Рюриковичі підкорюють племена і землі, розташовані на захід і схід від Дніпрової осі. Цей процес завершується Володимиром Великим, який підкорює радимичів, в'ятичів, ятвягів і, що найважливіше, бере під свій контроль Галичину.

Зрозуміти виникнення Київської Русі неможливо без осмислення скандинавського чинника. Для Європи не було рідкістю виникнення нових політичних потуг внаслідок приходу групи представників одного етносу на землі іншого. Так, виникненню потужної болгарської держави посприяв прихід на Північні Балкани тюркських племен булгарів, які дуже швидко прийняли мову місцевого слов'янського населення, передавши йому власний етнонім. Подібним чином формується Франція: на заселені романізованим кельтським населенням землі приходять племена германців-франків, поступово франки мовно асимілюються, залишаючись при цьому елітою французького суспільства.


У випадку Київської імперії ми бачимо подібні процеси. Варяги виявилися пасіонарною групою, спроможною об'єднати великі простори від Балтики до Чорного моря і перетворити їх на центр геополітичної ваги. Ці простори були значною мірою розвиненими в економічному і культурному відношенні, але знадобився імпульс ззовні, аби об'єднати їх і надати їм суб'єктності. Вочевидь, процес освоєння скандинавами цих просторів розпочався задовго до утворення держави Рюриковичів. Матеріали саг дозволяють зробити припущення, що вже у VII-VIIІ ст. східне узбережжя Балтійського моря стає предметом інтересів скандинавських конунгів, і в цей же час скандинави споряджають перші експедиції по майбутньому шляху з варяг у греки.

Важко реконструювати природу відносин між місцевим слов'янським, балтським та угро-фінським населенням і колоністами-скандинавами. Та, більш за все, процес колонізації не породжував масштабного протистояння і, натомість, супроводжувався взаємною асиміляцією та синкретизмом.

Поступово простір від Балтики до Чорного моря у якомусь сенсі став частиною скандинавської ойкумени. Цікаво, що ісландська мова внаслідок своєї ізольованості зберегла древню скандинавську назву Києва — Kænugarður. Цю назву можна перекласти як “стоянку кораблів”, “кораблище” (за аналогією з летовищем), “корабле-парк”. Оскільки заселення Ісландії вихідцями з Норвегії було здійснене у ІХ-Х ст., можемо припустити, що на той момент Київ мислився скандинавами як важлива точка у їхньому географічному сприйнятті світу.


Виникнення на теренах України крупних політичних утворень відбулося б і без відчутного скандинавського чинника (подібно до того, як це сталося у Польщі, Чехії, на півдні Балкан). Але варяги надали середньовічній українській державності особливого розмаху і пасіонарної ваги. Експансія варягів із півночі на південь створила таку собі “накатану колію”, що може служити підставою для посилення геополітичної ваги Києва. Недаремно в спадщині української націоналістичної думки ми знаходимо намагання особливим чином піднести значення варязького компоненту середньовічної Київської імперії (Юліян Вассиян, Євген Маланюк, Дмитро Донцов). При цьому місію новітніх варягів мають виконати самі націоналісти — саме вони покликані відродити те, що Донцов називав “давньою варязькою міццю”.

Ігор Загребельний

Источник: nationalcorps.org

З короткими записами, іноді всього за кількома фразами давніх літописів, сказань, саг і житій, буквально по крихтах, вчені–історики відтворюють події, які відбувалися багато століть тому.

Легендарний шлях “із варяг у греки” – це водний торговий шлях Давньоруської держави, який пов’язував купецькими відносинами Північну Русь з Південною Руссю, держави Прибалтики та Скандинавії з візантійськими торговими містами.

Торговий шлях “Із варяг у греки” – це традиційний купецький шлях по річках, озерах і морях з-за відсутності доріг і великої кількості ворожих племен, які розбійниками нишпорили в пошуках видобутку.


Цей шлях визначився до IX століття завдяки походам Олега та Ігоря на Царгород і встановлення постійної торгівлі між грецькими і руськими купцями.

Значення шляху “з варяг у греки”

Перш за все, цей торговий шлях мав величезне економічне значення для Давньої Русі. Адже основні міста, які виникли на території давньоруської держави, в географічному плані повторювали контури головного річкового шляху “із варяг у греки”.

Ці старовинні міста витяглися довгим ланцюгом по лінії Дніпро–Волохов. І в подальшому, аж до втрати Київською Руссю своєї величі, що призвело до втрати значення цього шляху, всі князі ставили і ставили нові міста, які розвивалися і процвітали саме завдяки торговому шляху “з варяг у греки”.

З країн Скандинавії везли:

  • залізо-сирець;
  • моржову кістку;
  • китову шкіру.

З Прибалтики унікальну копалини – палеозойської смолу – бурштин.

З новгородських земель відправляли в заморські країни хутряні речі:

  • соболів;
  • куниць;
  • бобрів;
  • льон;
  • мед;
  • віск;
  • зброю.

Південна Русь везла на продаж:

  • хліб;
  • ремісничі вироби ;
  • ювелірні вироби тощо.

Ця торгівля, або вірніше сказати, товарообмін, була закріплена законодавчо і обумовлена особливими умовами. В цих договорах враховувалися закони не тільки Візантії, але й Давньоруської держави. Тому торговий шлях “із варяг у греки” мав велике значення для розвитку не тільки економічних зв’язків, але й політичних.

Руські князі за допомогою династичних шлюбів родичалися з багатьма знатними династіями Візантії, які були можливі завдяки розвиненій торгівлі.

Сам термін “з варяг у греки” зустрічається в “Повісті минулих років”.

Автор докладно описує маршрут, по якому рухаються купці з верхів’їв до гирла Дніпра. Каравани дерев’яних лодій, однодревок, починають збиратися в Смоленську, Любечі, Чернігові і відправляються до Києва. Тут човни обладнують додатковим оснащенням і відправляють у пониззя Дніпра.

Частину порогів проходять, майстерно маневруючи, а найбільший складні обходять волоком. У цьому місці доводилося відбивати напади печенігів, які робили цей важкий шлях ще і небезпечним. На острові Хортиця відпочивали і, одночасно ставили морські вітрила в дніпровському лимані і вздовж західного берега Чорного моря прямували до торгових площах Царгорода. А потім поверталися назад тим же шляхом. Судячи по протяжності торгового шляху “з варяг у греки”, наших предків навряд чи можна дорікнути в лінощів або відсутність працьовитості.

Цікаві факти

Судячи із записів візантійських літописів, під час перебування “заморських гостей”, як тоді називали торгових людей, враховувалося буквально всі – кількість судів і купців, опис товарів, і навіть через які ворота вони можуть потрапити в місто.

Руські купці мали право безкоштовно митися в лазнях і годуватися протягом того часу, поки вони перебували у Візантії.

Источник: moyaosvita.com.ua

ладья вікінгів

Не просто спортивне плавання мали здійснити – адже не раз вже проходили і на байдарках, і на човнах окремі, найважчі ділянки траси, а якщо напрягтись, можна пропливти і всю її, але по можливості точно відтворити маршрути того давнього часу. А для цього недостатньо скласти і витримати чіткий графік плавання. Потрібно максимально прив’язати наші переходи до тих «опорних пунктів», поселень, гаванів, які могли використовуватися в Стародавній Русі. Однак для цього, як з’ясувалося, необхідно було провести особливе археологічне дослідження.

Ніхто і ніколи не задавався метою послідовно розглянути всі археологічні пам’ятники вздовж річкової траси від Балтійського моря до Чорного (на деяких її ділянках археологи не бували вже понад півстоліття!). Необхідна в першу чергу археологічна карта шляху «із варяг у греки».

Протягом року визначився склад «наукової команди» експедиції «Нево», яка взялася за підготовку такої карти. Сюди увійшли кандидати історичних наук В’ячеслав Тюленєв Володимир Копецкий (завідувач археологічним відділом Новгородського музею), Анатолій Александров (Псковський історико-художній музей), доцент Київського університету Юрій Малєєв і науковий співробітник цього університету Олександр Склярський. Вже систематичність опрацювання архівних даних, польових звітів, результатів власних експедицій дозволила виділити для подальшого вивчення кілька сот пам’ятників, розташованих по берегах складових водну магістраль річок і озер. Кілька сот…

Але ж вкрай рідко археологи приділяють достатню увагу саме співвідношенню стародавнього поселення і могильника з навколишнім ландшафтом і гідрографією. На багатьох планах відстань до річки показана стрілкою, а іноді і планів-то немає, тільки опис або зовсім чиї-небудь неперевірені відомості. У самому кращому становищі опинилися пам’ятники України, розташовані по берегах Дніпра, до острова Березань.

Отже, щоб археологічна карта була не просто формальним зведенням даних, а справжньою картою шляху «із варяг у греки», необхідно від початку і до кінця обстежити трасу, встановити гідрографічні, навігаційні характеристики: відстань від води, наявність зручної бухти, стоянки; місце пам’ятника в річковій системі (на плесі, в створі, на закруті, рукаві, над порогами тощо); його значимість в якості водного орієнтира; взаємозв’язок пам’яток та інших річкових і ландшафтних об’єктів; відстані між пам’ятниками з набором «навігаційних характеристик» і прохідність цієї відстані на гребних або вітрильних човнах (що вже вимагає і експериментальної перевірки). Визначалося принципово нове коло завдань. Якщо ландшафтна археологія, що приділяє все більше уваги давній «екології пам’ятника», довкіллю, потроху формується в сучасних дослідженнях, то перед нами відкривався її новий напрямок: «археологія навігаційна».

Влітку ми разом з археологом з Ермітажу Олександром Мікляєвом багато років вивчаючи пам’ятники кам’яного віку в Двінська-Дніпровському межиріччі, провели першу рекогносцировку північної частини річкової траси. П’ятнадцять годин у повітрі, півтори тисячі кілометрів польоті по маршрут Петербург – Великі Луки – Петербург над Невою, Ладозьким озером, Волховом, Ільменем, Ловаттю. І все для того, щоб розчаруватися в головному, найзагадковіший відрізок траси – річка Ловать, з півдня впадає в озеро Ільмень а верхів’ями підходяща впритул до верхів’їв Західної Двіни і Дніпра, – надзвичайно важкопрохідні. Тільки в середній течії, до міста Холм ми нарахували сімнадцять крутих перекатів…. А на берегах над ними маячать серед лісів величні «сопки», монументальні поховальні насипи, мало не на кожному закруті. Останнім з археологів тут пройшов в 1928 році М. І. Артамонов, а в деяких місцях з 1913 року обстежень не проводилося взагалі.

Чи пройдуть тут човни? Виникав сумнів. Було вирішено верхню течію Ловати до Холма обстежити на байдарках, як і річки Двінська-Дніпровського межиріччя: якщо шестивесельні шлюпки Ял-6 за своїми параметрами порівняти з археологічно відомими парусно-весловими торговими турами IX-XI століть, то байдарки можна порівняти з однодеревками – «моноксилами» слов’ян, про які писав у X столітті візантійський імператор Костянтин Багрянородний, оповідаючи про плавання «русів» по річкових шляхах.

Так визначався склад і структура експедиції «Нево», шлюпкову групу взялося сформувати одне з петербурзьких морських училищ; байдаркові – члени секції наукового туризму Географічного товариства; наукову – археологи Петербурзького і Київського університетів, Новгородський і Псковський музеї.

У підготовку програми робіт включилися медики – адже один з ініціаторів, Юрій Жвіташвілі, не тільки спортсмен, але і лікар. Була задумана медико-географічна карта – за даними спостережень за спортсменами протягом всього плавання. Підключилися університетські психологи, підготувавши соціально-психологічну програму з вивчення поведінки малих груп: людям належало опинитися в умовах, досить близьких до стародавніх, і в їх поведінці, очевидно, повинна була проступити модель поведінки дружин і корабельних команд IX-X століть.

15 квітня 1986 року повним ходом розгорнулася підготовка до літнього походу. Але грянув Чорнобиль. За два дні до наміченого старту курсанти – учасники шлюпкової групи отримали категоричний наказ, що забороняє вихід на Дніпро. Похід шлюпок скасовувався. Разом з ним автоматично відтиналися інші ланки програми. Зі складу експедиції вийшли медики і психологи.

Вирішено було роботу експедиції розділити на два етапи і перший присвятити переважно археологічному обстеженню північної частини траси. У травні 1986 року археологи обстежили острів Тютерс у Фінській затоці, понад сто кілометрів пропливли по Ловаті, нижче Холма, а група байдарочників пройшла по річці Усвяче перейшла по суші в Ловать і спустилася до Великих Лук, готуючись до літніх робіт з археологами і освоюючи маршрут.

У червні Ловать стала основним об’єктом робіт. Археологи обстежили пам’ятники в середньому і верхній течії річки, від Холма і до переходу з Ловати на Усвячу і в Усвятскому озері, звідки Усвяча тече в Західну Двіну. А по картах, складених ще двадцять років тому по Каспля та інших річках Дніпрі-Двінського межиріччя, пройшли групи байдарок, від Цвіни у Дніпро.

У липні на вельботі «байдики» двічі були пройдені Волхов, Ільмень, Ловать; спочатку з півночі на південь, а потім у зворотному порядку, від нижньої течії Ловати – до південного берега Ладозького озера, до витоку Неви.

Майже шість тисяч кілометрів склали в цілому пішохідні, водні, автомобільні, повітряні маршрути першого етапу. У польових умовах були обстежені двісті сімдесят пам’ятників, п’ятдесят з них вперше. Визначилася не тільки основа, а й структура майбутньої археологічної Карти.

Напевно, щось відчайдушне було в тому несамовитому пориві, який гнав нас всіх цим жарким і недобрим літом. Кілометр за кілометром – сотні кілометрів піших розвідок, де треба – напролом через ліс, болото, затоплену заплаву, суворо по рельєфу берега, від пам’ятника до пам’ятника. Впертий рух – плавання байдарок, що скрупульозно повторювали шляхи стародавніх однодеревок навесні – за течією, влітку – проти неї, з регулярними промірами глибини, – таке плавання дозволило з’ясувати, що глибина, виявляється скрізь не менше трьох метрів в липні.

Але скільки разів на занедбаних цих водних шляхах доводилося прорубуватися крізь завали, зарості, перекати… Наче на зло, наперекір долі, північну частину шляху «із варяг у греки», до Дніпра, з виходами на нього, ми пройшли тим літом, пройшли кількома, здавалося б, майже не пов’язаними групами, але натхнені єдиним поривом. Ми зрозуміли головні принципові «прив’язки» пам’ятників до гідрографії, варіанти їх розташування та зв’язку з водним шляхом. Багато чого побачене заново, а то і вперше, допомогло і по новому зрозуміти дані зібрані для пам’ятників вздовж Дніпра, – побачити, де і яких характеристик не вистачає на наявних археологічних планах.

Майбутнє плавання знаходило новий, більш конкретний зміст: у графіку майбутнього походу треба було узагальнити і використовувати не тільки відомий багаторічний досвід плавань шлюпок на веслах і під вітрилом, по рікам, морям і озерам. Не звичайну навігацію належало здійснити експедиції «Нево» в похід «наступного літа, а, мабуть, безпрецедентну «навігацію археологічну».

Зима пройшла в напруженій підготовці до літнього походу 1987 року. 7 червня 1987 року з Виборга стартувала перша основна шлюпочна група шестивесельних, оснащених вітрилами ялів «Русь» і «Варяг», укомплектована курсантами ЛВІМУ імені адмірала С. О. Макарова під керівництвом досвідченого викладача Є. Бахмінова, з начальником експедиції «Нево» на борту курсантам належало пройти 2700-кілометровий шлях, що завершився 18 серпня в Одесі.

До переходу на Дніпро шлюпкову групу, змінюючи одна одну, супроводжували човни забезпечення. А як же волоки? З Ловати на Ордосно, звідки витікає річка Усвяча, водним шляхом не потрапити! І в Дніпро-Двінське межиріччі. Треба сказати прямо, волоки непрохідні, хоча наші байдарочники влітку 1986 року і перетягнули свої «моноксилів» з річки в річку приблизно за стародавніми трасами: подекуди на них лягли навіть сучасні шосе. А десь стоїть густий, місцями заболочений ліс. Між Ловаттю і Усвячею в XVII столітті, як встановив А. Мікляєв, був прокопаний канал – «копанка» – по трасі стародавнього волока прокладені і багато каналів Тихвінської та інших річкових систем. Лише на окремих, невеликих ділянках подекуди волоки можна розпізнати як добре торовані стародавні сухопутні траси.

Але якщо двадцять років тому за таким волоком з Каплянського озера можна було пройти метрів п’ятсот, то ми змогли пройти не більше ніж сто метрів – село, що розрослось, «переступило» через волок і перегородило його своїми будівлями і городами. Але тисячі років тому проходили тут траси, судячи за збереженими фрагментами, влаштовані і зручні. Мабуть, в стійко накатаних місцях і не було особливої необхідності, напружуючись, тягти човни по землі: їх ставили на колеса, і коні або бики тягнули (спосіб, засвідчений етнографами). Ймовірно, саме так Віщий Олег налякав греків під стінами Константинополя в 907 році, поставивши бойові кораблі на колеса щоб перетнути перешийок, що відділяв столичну гавань, звичним для русів і екзотичним для греків способом.

Тому і ми вирішили наші шлюпки поставити «на колеса», тільки сучасні відрізки траси від селища Селеєво (не доходячи Холма) до озера Ордосно, а потім від Вітебська по Західній Двіні, до Орші на Дніпрі яли «Русь» і «Варяг» подолали на вантажних автомашинах. Порушення чистоти експерименту цілком компенсувалося даними, отриманими при торішніх походах байдаркових груп.

У Києві склад експедиції поповнив катер спортсмена Анатолія Кушки, на борту цього катера продовжувала свою роботу наукова група. У навігаційному археологічному обстеженні пам’яток Дніпра взяв участь Юрій Малєєв.

Перевезення шлюпок на машинах, буксирування їх на окремих ділянках склало в цілому 541 кілометр з 2720, тобто менше 20 відсотків траси 2179 кілометрів курсанти ЛВІМУ пройшли під вітрилом і на веслах, повторивши маршрути літописних варягів. Якщо врахувати, що і часу на підготовку до вимотуючого 73-добового переходу з Балтійського моря в Чорне було дуже небагато, – це непогано для сучасної молодої людини, аж ніяк не вікінга.

Навігаційні характеристики встановлені для трьохсот двадцяти трьох археологічних пам’яток – давньоруських міст, городищ, селищ, сопок, курганних груп, могильників. Вони групуються приблизно в сто десять «комплектів пам’ятників» – «городище + селище + могильник». – Розташованих вздовж річкової траси, намічена ієрархічна організація цих центрів: стольні міста, відкриті торговельно-ремісничі поселення, сторожові «Градеки»-фортеці, навігаційні орієнтири, сільські поселення з функцією контролю на водному шляху (Ці – особливо цікаві, ось де потрібно шукати реальних господарів шляху «із варяг у греки»! Але, як і багато іншого, це – тема окремих нарисів.)

Продовження читайте в наступній частині.

Автор: Ю. Жвіташвілі.

Источник: travel-in-time.org

1. Географія

Як вказується в «Повісті временних літ», «бѣ шлях з варяг ‘Вь Грѣки, і із’ Грѣк’ по Дніпру, і вѣрх’ Днѣпра волок’ до Ловоті, і по Ловоті ввійти в Ілмерь озеро велике, з негоже озера потече Волхов і втечеть Вь озеро велике Нево, і того озера ввійде гирлі в море Варяское «.

В перекладі на сучасні назви, шлях від стародавніх торгових центрів Скандинавії — Сігтуна, Бірки або Вісбю і південного берега Балтики — Воліна (Вінета, Йомсбург), Старігарда, Ральсвіка на Рюген, Щецина проходив Балтійським морем через Фінську затоку, потім по річці Неві (тут були пороги), по штормовому Ладозького озера, річки Волхов (ще одні пороги) в озеро Ільмень. Звідти — вгору по річках Ловать, Кунья, Сергій, потім в районі нинішнього села Волок волоком в річку Торопа, що впадає в Західну Двіну. Вниз по Двіні — до Касплі, а по цій річці — вгору до її витоку з озера Каспля, де в районі городища Гнєздова існував стародавній волок в річку Катинь, що впадає в Дніпро. Далі шлях виходив у Чорне море, минаючи Дніпровські пороги. По морю — уздовж європейського узбережжя (румелійського берега) до Константинополя. Перед тим як вийти в Чорне море, суду вимагали додаткового оснащення. Поблизу гирла Дніпра на острові Березань або на острові Хортиця на Дніпрі купці робили зупинку для цих цілей. Ще один зупинний пункт існував на острові Зміїний поблизу дельти Дунаю.

Шлях мав численні розгалуження:

  • Існував і більш давній варіант північної частини Шляху. Він ішов безпосередньо з Балтійського моря по Західній Двіні через Полоцьк. Потім через волоки у Верхнє Подніпров’я (р. Друть) і далі вниз по Дніпру в Чорне море. Про це варіанті шляху можуть свідчити два поховання з Лісовий групи Гнєздова. Це кургани № 38 і № 47, безумовно пов’язані як зі скандинавської, так і з балтської культурами.
  • Південна частина Шляху також мала розгалуження: від гирла Дніпра, крім Константинополя, йшов шлях на схід, через Перекопський перешийок в Азовське море. Через Перекоп існував древній канал, «але з часом канал засипався і звернувся в густий ліс» [2]. Далі шлях йшов до гирла Дона, вгору по Дону, потім по його лівій притоці — Іловля, волок до правого притоку Волги — очеретинка і вниз по Волзі в Каспійське море.
  • Також від гирла Дніпра йшов торговий шлях до усть Південного Бугу, Дністра і Дунаю, провідним в Західну Європу.

Паралельно йому існував також Східний водний шлях «З варяг в Перси» — Через Волгу і Каспій. А також Західний шлях — уздовж Атлантичного узбережжя Європи аж до портових міст Італії в Середземному морі, що підтверджується численними письмовими джерелами й археологічними знахідками.

Серед істориків існує також думка, що Шлях «з варяг в греки» розпадався на три основних напрямки: 1) Смоленсько-Новгородської-Балтійське — по ньому, починаючи з XIII ст., Йшла основна торгівля з Ганзой, 2) «грецьке» — по ньому до середини XIII в. здійснювалися зв’язку Києва з Візантією, 3) Києво-Новгородське — використовувалося головним чином для внутрішньої торгівлі і зносин [3].


1.1. Альтернативна точка зору

Деякі дослідники ( С. В. Бернштейн-Коган [4], Ю. Ю. Звягін [5], А. Л. Нікітін [6], С. Е. Цвєтков [7] та ін) піддають сумніву існування шляху «з варяг в греки» як постійно діючої транзитної торговельної магістралі (не заперечуючи можливості окремих плавань). Наведені ними аргументи можна розділити на три групи:

Географія. Труднощі плавання, в якому необхідно долати волоком два вододілу — між Ловаттю і Двіною і між Двіною і Дніпром. Причому відстань по маршруту Балтика-Волхов-Ловать-Двіна-Дніпро (з двома волоками) в 5 разів більше, ніж по маршруту Балтика-Двіна-Дніпро (з одним волоком), що проходить через міста Рига, Полоцьк і Смоленськ. Існує і не менш зручний шлях Балтика-Вісла-Буг-Прип’ять-Дніпро (також з одним волоком), що проходить через міста Хельм, Плоцьк, Брест, Пінськ та Туров, відразу виходить в район Києва, що функціонує і в даний час [8].
Джерела. Відсутність згадок про подібні плаваннях в скандинавських сагах і відсутність у візантійських джерелах згадок про скандинавських купців і скандинавів взагалі раніше другої половини XI ст. Вперше про воїнів скандинавського походження — «варангов» — йдеться в імператорському хрисовулом 1060 (інші згадки знаходяться в більш пізніх документах, навіть якщо вони описують події більш ранніх років).
Археологія. Мала кількість археологічних знахідок візантійського походження, як у самій Скандинавії, так і по всьому гаданому маршруту. Наприклад: при розкопках в Бірки (Швеція) арабські монети знайдені в 106 похованнях, англосаксонські — у восьми, і лише у двох — візантійські, з більш ніж 110 тис. монет, знайдених в 700 скарбах на острові Готланд до середини XX ст., Візантійських всього 410 [9] [10]. Нечисленні речі візантійського походження, знайдені в Новгороді, відносяться до культурних шарів XI в. Якщо по іншому найважливішому торговому шляху Східної Європи — Волзько-балтійського («з варяг в хозари», варіант «… в булгари») археологічні знахідки: зброя, прикраси, скарби, в тому числі з візантійськими монетами (всього більше трьохсот монет), що свідчать про постійному русі по цьому маршруту, присутні і по Волзі (аж до верхів’я і далі по Волхову до Ладоги), по Оці, по Західній Двіні, то в Подніпров’ї, за винятком районів Києва і Смоленська, таких знахідок немає.


2. Перевозяться товари

З Скандинавії вивозили залізо-сирець, амбру, моржеву кістка, вироби з китової шкіри (корабельні канати та ін), зброю, художні вироби, а також предмети, награбовані вікінгами в Західній Європі (французькі вина, ювелірні вироби та коштовності, шовкові і батистові тканини, срібну начиння); з Візантії — вина, прянощі, ювелірні та скляні вироби, дорогі тканини, ікони, книги, з Прибалтики — бурштин; з Північної Русі ( Новгорода) — «м’яке золото» (хутра соболів, куниць, видр, бобрів та ін), льняні тканини, ліс, мед, віск, ковану і керамічну начиння, зброя, шкіри, смолу; з Південної Русі ( Києва) — хліб, різні ремісничі і художні вироби, срібло в монетах і т. д.; з Волині — шиферні прясельця і ін


3. Значення

Шлях виник на початку IX ст. (Не пізніше 825-830 рр..), Про що свідчать знахідки скарбів арабських срібних монет — дирхемів 1-й чверті IX ст. Найбільше значення мав у X — 1-й третини XI ст., Тобто за часів князювання Святослава Ігоревича і Володимира Красне Сонечко. У 2-ій половині XI — початку XII ст. посилилися торгові зв’язки Русі з Західною Європою, і шлях «із варяг в греки» поступився місцем Прип’ятської-Бузькому, Західно-Двинскому та ін

Спочатку цей шлях, як і паралельні йому, використовувалися варягами для грабіжницьких набігів на економічно і культурно більш розвинені міста і країни Європи, а також Візантію. Згодом цей шлях став важливим торговим маршрутом між Скандинавією, Північною Європою, багатою Візантією, Сходом.

У міру освоєння цього шляху варяги розселялися на прилеглі до нього землі і асимілювалися з заселеними слов’янськими, балтськими та фінно-угорськими племенами. Існуючі сильні слов’янські племінні союзи, які вели сувору боротьбу з німецькими племенами. В пору створення племінних союзів у східних слов’ян прибалтійські слов’яни вже мали державні утворення з князями, дружинами, детально розробленої язичницької релігією, дуже близькою до східнослов’янського язичництва. Звідси і йшли постійні переселення на схід, на береги озера Ільмень. Запрошення Рюрика на князювання у ільменських словен в місті Ладозі. Потім він перейшов в Новгород, що й сприяло подальшому розвитку держави-князівства династії Рюриковичів. Випадок цей був дуже типовий для всієї європейської історії. Збереглися відомості, що запрошені князі були родичами колишньої місцевої князівської династії пріільменскіх словен. [11]. Спочатку в Новгороді ( Рюріково Городище [12]) і Старій Ладозі [13], а потім в Смоленську і Києві.

З часом значення торгового шляху падало. Роздробленість Русі, централізація країн Скандинавії, занепад Візантії, коли в 1204 році хрестоносці зруйнували Константинополь і центр світової торгівлі перемістився в Венеціанську республіку і, нарешті, остаточно прийшов у занепад, коли ординці захопили Нижнє і Середнє Подніпров’ї, і поклали кінець шляху «з варяг в греки». [14]


4. Торгівля і грабіж. Наступні епохи

Оскільки в цю історичну епоху у племен подібних вікінгам межа між торгівлею (обміном товарами) і грабунком була дуже нестійка, важко сказати — коли саме торгівля стала превалювати над грабунком і водним піратством. Навіть після утворення держави династії Рюриковичів («Київська Русь») походи на Константинополь за «здобиччю» не припинилися.

У більш пізню історичну епоху цей же водний шлях і ті ж плавзасоби використовувалися запорізькими козаками в їх грабіжницьких походах на столицю Османської імперії Царгород (Стамбул). Порівняйте аналогічні процеси на водному шляху Волга-Каспій — похід козаків на чолі зі Степаном Разіним в Персію » за сіряк «.


5. Основні плавальні засоби

Скандинави для торгового плавання по Балтійському морю і впадає в нього річках використовували судна типу невеликих Кнорре [15], а з XII в. — Шнеккери [16] (новгородці називали їх «шнеками»). Перевагою північного шляху була можливість пройти шхерами, тобто майже не виходячи на відкрите морський простір, від берегів нинішньої Швеції до гирла Фінської затоки. Це дозволяло використовувати відносно невеликі кораблі, які могли піднятися по річках до Новгорода, де частина товарів продавалася, частина купувалася, а всі вантажі перевалювалися на більш дрібні суду, придатні для плавання по невеликих російських ріках.

Стародавні російські судна, що використовувалися для плавання як по річках, так і морях, прийнято називати загальним терміном тура (лодья) [17]. Також існували «кораблі» [18], насади, скедіі, намиста і шитики [19]. За відомостями Костянтина Багрянородного (X століття) кривичі та інші племена навесні возили в Мілініску ( Смоленськ) і Чернігога ( Чернігів) великі довбані човни на 30-40 осіб — однодеревки, які потім сплавлялися по Дніпру в Київ. Тут їх переобладнали, завантажували і відправляли вниз по річці. Після порогів, на острові Хортиця або Березань тури оснащувалися вітрилами для плавання берегом Чорного моря. На місцях Переволоку — в районах Торопца і Смоленська, очевидно, існувала інфраструктура, пов’язана з волоками — бечевнік в мілководних верхів’ях річок, деревне хід з дрогами на самому волоці та обслуговуючі їх люди і тварини; тут же були і верфі для невеликих річкових тур [20].

Для плавання по Чорному морю використовувалися і візантійські торгові судна середземноморського типу. Вони не мали спеціального найменування і називалися просто «Науса», тобто корабель [21].

Проводка кораблів по шахраям, затоках і річках здійснювалася під керівництвом людей особливої ​​професії: по-варязьких їх називали штурманами, по-славянски — кормчими, корщиками, а по-гречески — кибернетами.


Примітки


Источник: znaimo.com.ua


You May Also Like

About the Author: admind

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

Adblock
detector